Розділ 7

Ярослава, розплющивши очі, солодко потягнулася і не одразу зрозуміла, де знаходиться та що відбувається. За декілька секунд пам'ять повернула їй події минулої, чи точніше сьогоднішньої, ночі і Ярослава відчула сум’яття в серці.

Різко сівши, побачила Богдана, котрий сидів на кухонному табуреті і дивився просто на неї. Спочатку Ярослава не усвідомила, що ж таке сталося, що його красиве обличчя знову спохмурніло, а потемнілі очі метали блискавки, а потім скосила свій погляд на його руки. На його вказівному пальці виблискували ключі. Їй захотілося провалитися крізь землю від розуміння ситуації. Заплющивши очі, вона сховала обличчя в долонях.

— Це звісно не твоє? — від голосу його віяло кригою.

— Я просто… — Ярослава раптом розгнівано глянула на нього. — А ти що, нишпорив по моїх кишенях?

— Вони випали, коли я перевіряв, чи висох твій одяг, — Богдан дивився на неї так, наче нічого іншого й не очікував від такої пропащої, але Ярослава зуміла вловити в його погляді розчарування. — Я на якусь мить подумав, що вчора, на своїй кухні, бачив тебе справжню. Думав, що ще не все втрачено, але тепер бачу, як помилявся. Ти справді така, якою себе виставляєш на загальний огляд.

Кожне його слово боляче вдаряло Ярославу, але не ззовні, а десь по серцю, проте вона навіть виду не подала:

— Я ж тобі казала, що людини ти з мене вже не зробиш.

— Навіть не намагатимусь більше. Тепер моя робота справді полягатиме в тому, аби везти тебе з пункту А в пункт Б і не більше.

— Чудово, — відповіла Ярослава.

— Так, — кивнув Богдан і кинув в неї джинсами та блузою. — Одягайся! Хочу забути все це, мов кошмарний сон.

Ярослава демонстративно підвелася з дивану і, стиснувши одяг в руках, попрямувала до ванної кімнати. Богдан не помітив, як зрадницьки заблищали сльози в її очах.

До маєтку Ширяєвих приїхали мовчки. Відімкнувши двері, Ярослава так само мовчки попрямувала в свою кімнату, а Богдан пішов на кухню.

Через хвилин десять там з’явилася Мар’яна. Помітивши, що він сидить за островом, опустивши голову на гладку стільницю, вона мовчки поставила каву та дістала продукти, щоб приготувати сніданок. Богдан чув її кроки, але голову підводити не хотілося.

— Добрий ранок! — голос Ширяєва струсонув обох і вони повернули голови до вхідних дверей.

— Добрий ранок, — відповів Богдан.

Мар’яна розгублено повторила і простягнула йому лист з меню.

— Де вона була цієї ночі? — поцікавився Ширяєв, навіть не дивлячись на меню.

— У мене, — чесно відповів Богдан.

Мар’яна аж заклякла, притискаючись спиною до холодильника.

— Сказала, що буде вдома і відіслала мене після шостої. О другій годині ночі з її телефону зателефонували незнайомі і повідомили, що вона на набережній. Я поїхав за нею.

— Своїм автомобілем? — чомусь запитав Ширяєв.

— Так, — те питання здивувало Богдана. — Вона сказала, що не має ключів і мені не залишалося нічого іншого, як забрати її до себе. Сергію Дмитровичу, я й пальцем…

— Я не сумніваюся, хлопче, — зовсім байдуже мовив він. — Що вона робила на набережній?

Мить Богдан балансував з відповіддю, а тоді чесно відповів:

— Купалася в річці.

— Бо була п’яною, — продовжив за нього Ширяєв.

Богдан згідно кивнув.

— Та краще б вже вона там би й залишилася, — з болем видихнув Ширяєв і блискавично кинувся з кухні.

— А весела тобі нічка видалася, — мовила сумно Мар’яна.

— І не кажи, — Богдан знову схилив голову.

На горі раптом почувся шум. Богдан і Мар’яна одночасно поглянули одне на одного.

— Боже! Він її вб’є! — розгублено зойкнула Мар’яна.

Богдан прожогом кинувся на другий поверх. Різко зупиняючись на порозі Ярославиної кімнати, не зміг перевести подих.

Ширяєв спіймавши Ярославу за волосся вже замахнувся над її обличчям, але вдарити не встиг, бо Богдан перехопив його долоню в повітрі і боляче стиснув. Ширяєв від несподіванки закляк і глянув на нього в цілковитому нерозумінні.

— Не треба! — видихнув Богдан, дивлячись йому у вічі. — Цим ви нічого не зміните.

Ширяєв ще мить дивився на нього, а тоді випустивши Ярославу та вирвавши своє зап’ястя з руки Богдана, швидким кроком вийшов зі спальні.

Важко дихаючи, Богдан поглянув йому вслід, а тоді перевів погляд на Ярославу. Вона скрутилася на підлозі біля ліжка і вся тремтіла. Поряд валявся розбитий телефон та уламки великої вази. Богдан не знав, що йому робити, не знав, що чекає його після всього, що сталося, і чи працюватиме ще, але в глибині душі відчував, що вчинив правильно. Якою б Ярослава не була і щоб не робила, бити її Ширяєв права не мав.

— Яро, — він вперше звернувся до неї так і присів навпочіпки навпроти. — Яро?

— Йди геть, — пробурмотіла вона, не підіймаючи голову. — Чи чекаєш подяк за врятоване життя? Не дочекаєшся!

Богдан натомість торкнувся долонею її маківки, а тоді пальцем підчепив пасмо волосся, прибираючи його з обличчя. З її губи сочилася кров. Від несподіванки Богдан відсахнувся.

— Забирайся, — повторила, але так гірко, що та гіркота повисла в повітрі кімнати.

Богдан не сказавши більше й слова підвівся й повільно покинув кімнату. Ярослава ще хвилину дивилася на порожній поріг кімнати, а тоді тихесенько заскиглила, затуляючи рот долонею так сильно, як тільки могла.

Богдан весь день провів у маєтку Ширяєвих, але Сергій додому не повернувся, та й Ярослава зі своєї кімнати не з’явилася ні до сніданку, ні до обіду, ні до вечері. Богдан допоміг Мар’яні по господарству. Виявилося, за маєтком був вольєр, в котрому жили два мастифи, котрих щодня вигулювала Мар’яна. Потім вони разом прибрали заднє подвір’я від листя, що вкрило все блискучим золотом. Тоді Богдан замінив декілька лампочок у ліхтарях вздовж алеї і розповідав їй байки, поки вона прасувала стос постільної білизни.

Виявилося, Мар’яна була матір’ю-одиначкою і виховувала сина. Чоловік поїхав на заробітки до Європи рік тому і знайшовши собі коханку, залишився там. Натомість Богдан розповів їй свою історію. Потім згадав жарт, котрий напрошувався сам-собою і вони реготали хвилин п’ять. Ніхто не помітив Ярославу, котра стояла на балконі, спостерігаючи за ними.