***

Найвитонченішим, найпристраснішим танцем є бій. Коли твої чуття знаходять своє продовження в гострому металі меча, змушуючи партнера оголити свої емоції. І тоді ви вже вдвох виконуєте па, скорені простою і щирою зрозумілістю дійства…

Поспішаючи знайомими коридорами до зали тренувань, я не одразу звернула увагу на пожвавлення і навіть схвильованість побратимів.

Бій розпочався. Ми всі знаходились в центрі зали, край колон же звично розташувалися наставники. Та сьогодні вони були не одні. Похапцем вчора ввечері я щось чула про довгоочікуваних гостей. Може це вони?

За роздумами ледве не проґавила удар, відбила його в останній момент. Коли знову глянула туди, де стояли гості, виявилось, що вони вже покидали місце сьогоднішньої зустрічі.

За цупкими темними капюшонами не вдалося розгледіти анічогісінько. Та все ж від протягу головний убір одного із гостей сповз, на світ вибились довгі пасма білосніжного волосся. Дивно. Ні одна із вельможних родин всіх Трьох світів не відзначалася, на скільки я пам’ятаю , такою цікавою рисою. То хто ж сьогодні до нас завітав?

Гулко тріпотіло серце. Вже декілька хвилин, як я прокинулася та ніяк не могла заспокоїтися. Якщо все це сон, то чому він такий реальний? Чому я впевнена в тому, що все було насправді?

Руку злегка обпекло. Глянувши на зап’ястя , я занервувала іще більше. Наче з самих глибин на поверхню шкіри поступово почало проступати ще зовсім бліде татуювання. Якийсь незрозумілий символ.

Телефон, який я знайшла в своєму рюкзаку (без контактів, без фото чи просто заміток, зовсім пустий), підказав, що зараз лише четверта година. Слабкий сигнал зв’язку дав надію пошукати бодай щось, що могло б пояснити цей виверт із татуюванням: в інтернеті можна побачити і не таке…сподіваюся. Як я, котра за сьогодні встигла двічі плрізатися маленьким ножем та тричі спіткнутися на рівній доріжці, могла так впевнено тримати меч? Така грація і швидкість може лише снитися. Це просто моя фантазія, навіяна цим дивним місцем!

Вранішня тиша нагнала іще більше таємничості на ці події. Але зараз не час для паніки. Я не можу дозволити своїм емоціям взяти верх. Тоді весь план провалиться: навряд, коли відкриється правда про втрачену пам’ять, мені дозволять продовжити подорож. А що тоді? Невже мене лишать тут? Чи може зі мною станеться нещасний випадок?

З того, що вдалося знайти в інтернеті, я зробила висновок, що моє тату схоже на рунічне письмо. Але візерунок не повний, не чіткий, тому на цьому все. Підтягнувши коліна до тіла, вмостила на них підборіддя. Сотні думок влаштували гвалт, змушуючи голову просто тріщати.

Весь внутрішній хаос припинився лише тоді, як з першими світанковими променями табір почав збиратися у дорогу. Якщо вірити словам провідника, то до заходу сонця ми повинні досягти долини. Принишкла раніше тривога знову показала свої гострі зуби. Певно, коли виберусь з цієї історії, доведеться найняти цілий штат психологів.