***

В обіймах туману причаїлися задумливі гори. Сотні стрімких і тонких стежинок пронизують їх, мов вени. Вони то виринають, то знову пірнають у сиву багаторічну кіптяву. Якщо весь туман з цього місця зібрати і перетворити на людину, то вийшов такий собі сивокосий старець з рідкою, але довгою бородою та важким, стомленим поглядом. Здається, вся ваша світу, емоцій, переживань вмостилася на його плечі і не збирається полишати свій пристанок. 

Стомленість і обважність тут причаїлися всюди: в листочках дерев, у пелюстках невеликих, але ніжних квітів. Вони визнають з-під каменів та з лазів печер, стримано чекаючи подорожнього, запрошуючи його перепочити та полюбуватися навколишньою красою...щоб вже ніколи не відпустити зі своїх обіймів чергового неуважного мрійника. 

Від цього місця мурашки по шкірі, але історія вже почалась.

Ми поволі спускаємося в долину однією із гірських вен. Хто знає, що там нас чекатиме...

***

Наша ватага нараховує аж семеро людей. Та хто вони? Цього я не знаю, як і того, хто така сама …

Усвідомивши себе, спускаючись цією доріжкою, я не ризикнула комусь зізнатися, що зовсім нічого не пам’ятаю. Просто мовчки побрела за іншими, шокована, налякана. За декілька годин до мене не промовив і слова. Може, воно на краще. За цей час я трохи заспокоїлася. Не знаю, що буде далі, але що, як саме долина, до якої ми прямуємо, є ключем до моїх спогадів?

Щось відчувши, швидко підняла очі і зустрілася з холодним поглядом чорних очей. Цей чоловік насторожує мене найбільше. Його поведінка не залишає сумніву в тому, хто тут головний. Якусь мить посверливши мене поглядом, він дратівливо відвернувся і продовжив свій спуск. Скоріше за все він знав мене в минулому, а інакше чим іще можна пояснити таку поведінку?

Коли споночіло, ми зупинилися перепочити. Темрява відбивала найзавзятіші пориви прямувати далі.

Яскраве полум’я вогнища трохи зігріло стомлене тіло. По-волі сьорбаючи м’ясний відвар, тишком спостерігала за іншими. За день це перша можливість чітко побачити їхні обличчя, спробувати зрозуміти їх емоції та причини, чому кожен опинився тут.

Страх, корисливість, нажива, втома, невпевненість… Від калейдоскопу емоцій, що заполонили галявину, розболілася голова. Лише на хвильку заплющивши очі, я й не зрозуміла, як швидко провалилася в тривожний сон…