Нові враження новий день. . 1

Прокинулась я о 06:00 год. ранку, зазвичай я люблю поспати, але сьогодні особливий день.

- ТАК ЦЕ СТАЛОСЬ Я НАРЕШТІ ПІДУ ЗВІДСИИИ!!!! - прокричала я що є сили і потім до мене дойшло що я побутила всіх інших, одразу ж зімкнула рота і змилась поскоріш у ванну кімнату.

Запитаєте чому я це прокричала? А томо що мене тут зовсім не любили, здебільшого дівчата і вихователі. Я була красивою дівчиною тому багато хлопців за мною бігало мабуть я іншим дівчатам цим поперек горла стойла. А вихователі, я навіть незнаю чому, недолюблювали мене..

Я швиденько прибралась і заклала два пучка з сіренькими резинками бантиками, випустивши дві прядки на перед. Підфарбувала вії та губки (вже можна адже сьогодні мені 18... Юхуу!!) Коли я зробила те що потрібно підбігла до ліжка і взяла речі які вчора відклала адже валіза вже зібрана, я одягнула білу в горошок блузку тенісну чорну юбку і високі ботиночки сірого кольору з чорним шнурком. .

Я з усіх ніг бігла на перший поверх до директора адже розуміла, що залишається три хвилини а бігти туди приблизно 7 хв. З горем попалам я туди добігла, і в останню секунду в прямому сенсі залетіла в кабінет іі налетіла на щось незрозуміле, але з нереально красивим терпким запахом імбирю (я його просто обожнюю)  відчуваю що летю приготувалась до самого найгіршого але я зовсім не відчула удару, на томість я відчула щось холодне, терпке і водночас солодке на губах, швидко відкриваю повіки і просто млію від погляду шокованих неймовірно яскравих блакитних очей,

- може перестанеш так витріщатись і злізеш нарешті з мене - сказав якось грубо хлопець. Я за секунду злітаю з ньго і підриваюсь на ноги. Таку бурю емоцій я ще не відчувала, мені б хотілось знову опинитись в його обіймах і потонути в цих солдких губах.... Але  мені нереально хочеться плакати адже це був мій ПЕРШИЙ хоть і мимолітний поцілунок я майже здержую солоні капельки які вже починають накочуватись в очах.. Але тут чую легке покашлювання. - кхм.. ну щож це дуже цікавий початок - говорить деректор єхидно посміхаючись одним кутиком губ.. а я просто не розумію що тут відбувається.

– доброго ранку! Андріє Олександровичу вибачте за запізнення я-я-я... в мене годиник тріхи збився – відповідаю закушуючи губу, і відганяючи сльози.

Андрій Олександрович або як ми його називаєм *Ойко" - чому Ойко тому що він дуже часто говорив "Ой" і він на це не ображався адже був нереально добрий з нотками загадковості чоловік і єдиний хто домене нормально ставився, але сьогодні він був занадто загадковим

–Доброго – відповідає той, і додає: – знайомся це Влад він буде твоїм нянем в найблищі три роки, і показує на хлопця який вже встав з підлоги і обтріпував свої чорні джинси та біле худі.. ніби і нічьо не сталось, от гад - подумала я і бистро переключилась на деректора який вже розказував свою пишну промову завчену краще ніж своє ім'я..

Закінчивши її він додав:

– Влад це Аліанна,  попрошу доглядати, любити і не ображати, вона хороша дівчинка, побачиш - посміхаючись сказав той.

Влад лише стрільнув у мене своїми очима і злегка всміхнувся кутиком рота.

– ну добре, Алі я не буду затримувати томуу...

Діставши документи вручив мені їх в руки зверхи на них лежали ключі, я з запитанням дивилась то на них то на директора. Ойко ніби прочитав мої думки відповів – так це тобі ключі від квартири, адже ми нічого не знаєм ні про твоїх батьків а не про родичів, так це одна з причин чому тобі навіть намьоків не давали. 

І я тут зрозуміла що можливо в мене і зовсім нікого немає, але я не сумувала адже їх зовсім не знаю.

На останок ми крепко обійнялись обмінялись усмішками і я вийшла на двір в останній раз дивлячись на цю п'яти поверхову будівлю з червоною кришою і дерев'яними кругленькими віконечками та дерев'яними здоровенними дверима через які я щойно вийшла.. і тут же думки мої перекинулись на цього "Влада" так я вспіла його розгледіти красиві блакитні очі біляве волосся що звисало нище вух, біловаті брови, квадратноватої форми лице з рожевими губами з чітким контуром... А ще його милі щоки до яких так і хотілось торкнутись, доречі на них здається були веснушечки.

Тут мене хтось торкається в плече і щось говорить, я настільки перелякалась що відскочивши в сторону запуталась у власних ногах упала на асвальт..

– да ти що знущаєшся, на ногах стояти не вмієш чи що, як не мене чуть не вбила так себе вб'єш - говорить хлопець подаючи руку .

Я спираючись на ню піднімаюсь і тут же падаю йому в обійми...

Любі друзі от і закінчилась перша главушка я надіюсь що вона вам сподобалась і ви будете чекати продовження❤️

Попрошу поділитись своїми відчуттями а можливо і порадами що до книги...

Люблю вас🐭