РОЗДІЛ 9

Лорд Валладес

Ранок одного з найсильніших некромантів імперії почався не зі звичної чашки міцної кави й термінових депеш, а з відчуття, що в роті заночував табун змилених коней. У скронях гупало, дзвеніло, і не покидало відчуття, що його голова стала важити більше за тіло. Адріан насилу розплющив очі й кілька секунд похмуро витріщався в балдахін.

Пам’ять послужливо підсунула вчорашній вечір: шлюбна ніч, нахабний писк з-під завіси… і хмарка якоїсь гидоти йому в обличчя... Дружина спробувала його отруюти? Ось так одразу? Ще жодна жінка так категорично не реагувала на його поцілунки.

Утім, будь-яку отруту Адріан випалив би власним резервом за пару ударів серця. А от з простеньким дурманом, який зазвичай використовували провінційні знахарки, щоб присипляти буйних пацієнтів або втихомирювати норовливих коней, не впорався…

Трясця!

Адріан смикнув рукою, щоб потерти скроню, але та не послухалася. Обидва зап’ястя й ноги були дбайливо примотані до стовпчиків ліжка… лозами. З пуп'янками! І з дрібними білими квіточками, які нахабно розпустилися й солодко пахли просто йому в ніс.

Коли постало питання шлюбу, серед запропонованих кандидатур Адріан шукав виключно сильну магиню Життя. А Персею Амалію Стерлінг називали однією з найобдарованіших у своєму поколінні. Отже, старий Стерлінг у листах не збрехав лише в одному: магією його донечка володіла до біса вправно.

А от щодо її «покірної, тихої вдачі» та «сором'язливості фіалки» татонько нахабно й безсовісно загнув. Фіалка виявилася з зубами й отруйними шпичаками: вищого лорда зв'язали бадиллям у його ж замку, а законна дружина, судячи з мертвої тиші в покоях, не стала чекати, поки він оцінить її садівничі таланти.

Імпульсу сили вистачило, щоб спалити пута, за мить вони розсипалися на порох. Валладес підвівся, струсив із мундира рештки й обвів поглядом кімнату.

Новоспечена міледі, звісно ж, випарувалася.

Ще вчора Персея Стерлінг була для нього суто прагматичним розв’язанням проблеми: сильна магиня Життя, пристойний рід, здорова, молода й, за запевненнями рідні, покірлива. Ідеальна кандидатура для договірного шлюбу.

Адріан усе розпланував: консумувати шлюб, за кілька візитів забезпечити рід спадкоємцем із рідкісним подвійним даром, та й по всьому. А далі хай собі тихо живе в цьому затишному крилі замку, вишиває подушечки, пересаджує квіточки й тішиться статусом верховної леді. Спілкуватися з нею він не планував зовсім — навіщо витрачати час на порожні балачки?

Його життя не мало змінитися ні на йоту: виснажлива робота, засідання ради, закриття розломів... Та й він ніколи не був чернцем: у столиці завжди вистачало вишуканих світських красунь без зайвих претензій на його серце. До законної дружини він навідувався б суто за розкладом, коли випадала б нагода й кликав обов’язок продовження роду. Зручна, безшумна жінка, яка не суне ніс у його справи й не плутається під ногами.

За якісь неповні пів години знайомства ця «сором’язлива фіалка» спробувала виторгувати в нього вино, нахамила, змусила бігати за нею по спальні, дмухнула снодійним, сповила лозами й накивала п’ятами в невідомому напрямку. А він, вищий лопух імперії, досі в очі не бачив, як виглядає його власна дружина!

Зате сама паршивка не посоромилася зняти з нього маску й роздивитися законного чоловіка в усіх деталях — і, судячи з порожньої спальні, побачене вразило її настільки мало, що вона без вагань вистрибнула у вікно.

У двері покоїв постукали.

— Увійдіть, — кинув Валладес.

На порозі з’явився літній камердинер із тацею в руках. На мереживній серветці парував пузатий кавник, а поруч тіснилися свіжі здобні булочки та мисочка з вершками — замок Морвейн шанував розклад трапез навіть після бурхливих ночей володарів.

— Ваша світлосте, сніданок для вас і міледі… — служник раптом закляк.

Кавник дрібно дзенькнув об чашку. Погляд бездоганно вишколеного слуги ковзнув по господареві, а потім намертво прикипів до розчахнутого вікна: пишний кринолін намертво застряг у рамі, а розпанахана сукня висіла лахміттям, наче над замком підняли прапор.

Утім, старий швидко прийшов до тями. Він лише ледь підібгав губи, зберігаючи незворушність:

— Накажете подати сніданок тут, мілорде? Чи… її світлість уже зволила спуститися на ранкову прогулянку до саду?

Адріан ступив до вікна й глянув униз — тіла на бруківці не було. Він лише скривився від того, наскільки гидко крутнуло під ребрами, що воно взагалі могло там лежати.

Жива. І, судячи з винахідливості, бісова дівка володіла рідкісною впертістю.

— Міледі зволила накивати п’ятами, — сухо повідомив Валладес.

На безіменному пальці пульсував обсидіан. Опівнічний строк минув, тож незавершений ритуал уже давав про себе знати: нерозділена темна сила бунтувала.

І якщо йому було кепсько, то самій утікачці зараз і поготів було непереливки. Родова магія Валладесів не прощала непокори. До того ж перстень сів на її пальці, мов улитий — зняти його без волі господаря вона не мала й шансу.

Зв’язок уперто тягнувся кудись на південь, утікачка ж бадьоро віддалялася з напрочуд похвальним ентузіазмом.