5.2

Валладес стягнув рукавички, кинув їх на консоль і попрямував до мене.

— На жаль, міледі, часу на довгі розмови у нас обмаль. Магія кровного шлюбу вимагає обряд консумації до опівночі. Що довше ми зволікатимемо, то боліснішим буде злиття джерел.

Овва, який швидкий! З нечистю розібрався, повечеряв, тепер можна й дружину цноти позбавити. І все це, певно, теж за розкладом. Цікаво, скільки хвилин його світлість відвів на виконання подружнього обов’язку?

Він протягнув руку, маючи намір зачепити край моєї завіси.

— Ой, зачекайте! — писнула я й рвонула за мармуровий столик — наскільки взагалі можна було рвонути в цій сукні. — Не так швидко, пане рятівнику імперії! Ми ж навіть не познайомилися до пуття! Розкажіть… як там погода на Півночі? Сніг уже пішов? Чи упирі добре клювали?

— Не думаю, що вас справді цікавить погода на Півночі, міледі, — незворушно мовив лорд.

— Чому ж? Я надзвичайно метеорологічно допитлива.

— Ви намагаєтеся виграти час.

От зараза! Ще й розумний! А не міг бути просто великим і страшним?

— Не знаю, до яких жінок ви там звикли, ваша світлосте, але я так не можу! — випалила я, ображено схрестивши руки на грудях. — Ви приїхали й одразу — завісу геть, обряд консумації, злиття джерел. Я вам що, лялька, яку привезли, посадили в кімнаті й залишили чекати, поки у вас знайдеться вільна хвилина?

— За хвилину такі справи не робляться, — абсолютно незворушно, з лінивою насмішкою відгукнувся мій дорогий благовірний. —  На вас, міледі, я виділив більше часу.

Я аж задихнулася. Чи то від обурення, чи то від сорому, чи від нестерпного бажання чимось у нього жбурнути.

— Навіть не знаю, як вам дякувати за таку нечувану щедрість, ваша світлосте, — процідила я крізь зуби.

Лорд ледь помітно розвів руки:

— Ходіть до мене. Цього буде цілком достатньо для подяки.

От нахаба! Я навіть забула, що взагалі-то збиралася від нього тікати.

— Може, я хоча б хочу спочатку дізнатися, з ким мені доведеться цей ваш обряд консумувати!

Валладес помовчав якусь мить, а тоді спокійно кивнув.

— Цілком слушне бажання.

Я аж розгубилася.

І це все? Навіть не посваримося? А я вже налаштувалася отримати свій перший досвід грандіозної подружньої сварки! Подумки заготовила аргументи, образилася наперед і майже вирішила, хто з нас спатиме на дивані.

— О! Ну… добре, що ми одразу знайшли спільну мову, ваша світлос…

— За інших обставин я, безперечно, міг би присвятити день чи два залицянням, — незворушно перебив він. — Однак сьогодні такої розкоші ми не маємо. До опівночі залишилося менше двох годин, а наслідки незавершеного ритуалу будуть неприємними для нас обох. Тож ходіть сюди, міледі. Познайомимося в процесі.

Він простягнув до мене руку долонею догори.

От же ж зарозумілий могильник! День чи два він, бачте, міг би навіть позалицятися. Нечувана щедрість! Може, і квіточку подарував би, перш ніж тягнути дружину в ліжко. А зараз, певно, вже забагато честі. І взагалі, навіщо витрачати дорогоцінний час на всілякі дурниці? Дружина доставлена, шлюб укладений, вечеря з’їдена — можна переходити до наступного пункту програми.

— І що, навіть горло промочити не дасте? — обурилася я.

Валладес на мить затримав на мені погляд, тоді розвернувся до консолі, де стояли графин і дві склянки. Налив води й повернувся до мене.

— Воду я й сама могла взяти.

— Ви хочете вина? — спитав Валладес таким тоном, наче я попросила отрути.

Я ще сильніше випростала спину.

— Не бачу нічого дивного. У мене, між іншим, шлюбна ніч. Якщо вже не дали нормально повечеряти, то хоча б випити я маю право. Чи у ваших володіннях вино під забороною?

— Ні. Але вип’єте пізніше. Після завершення ритуалу.

Я аж рота роззявила. Ну гад! Він уже й розклад мого життя затвердив!

— Пізніше?! А може, я хочу зараз? — солодко поцікавилася я. — Чи для келиха вина теж потрібен дозвіл його світлості?

Лорд завмер, ледь схиливши голову набік. Потім ступив ліворуч, зрізаючи мені шлях до каміна. Я тут же сипонула праворуч, шурхотячи важкою сукнею й мало не перечепившись через край килима.

Він знову рушив навперейми. Я — у протилежний бік. Ми кружляли спальнею в якомусь безглуздому шлюбному танці, де чоловік наступав, а дружина з усіх сил намагалася не дати себе впіймати. І що найобразливіше — цей могильник навіть не надто старався.

— Ви що, міледі, боїтеся мене? — у його холодному тоні прослизнула ледь вловима, глузлива нотка.

— Хто, я?! Ха! Знайшли боязку! — пирхнула я, судорожно задкуючи до шафи. — Я не вас боюся, ваша світлосте. А радше зарази, яку ви могли притягти з того розлому. Ви там у потойбічній гидоті копирсалися, а тепер лізете до чесної панночки з поцілунками. Може, я взагалі спочатку хочу переконатися, що вранці не прокинуся з пліснявою в якомусь непристойному місці!

— За кого ви мене маєте, леді Валладес? — у голосі його світлості змішалися обурення та відвертий подив. — Я прийняв повне енергетичне обмивання перед тим, як переступити поріг ваших покоїв. Тож ваші хвилювання даремні.