РОЗДІЛ 5

— От зараза! — прохрипіла я, скочуючись із ліжка на килим.

Сон здуло миттєво. Серце калатало десь у горлі, я гарячково заметалася по кімнаті, шукаючи свою кляту завісу, наче вона була єдиним порятунком від страти. Схопила тканину, натягла наосліп, криво застромила першу-ліпшу шпильку кудись у район потилиці й… двері якраз розчахнулися.

До покоїв забігли двоє служниць у сірих сукнях, несучи таз із гарячою водою, купу лляних рушників і скляні флакони з оліями. За ними з кам’яним виразом обличчя впливла пані Ґрехем.

Дівчата навіть не насмілилися підняти очей вище подолу моєї сукні — обидві старанно витріщалися в підлогу, тримаючи голови схиленими так низько, наче в них шиї заклинило.

— Слава богам, міледі, ви в завісі, — суворо мовила економка, одразу окинувши мій пошарпаний вигляд чіпким оком. — Першим лик дружини має побачити його світлість. Порушення закону тіней — це три роки покаяння в підземних казематах, а мені ще онуків няньчити. Поспішаймо.

Отакої! Тобто я тут ледь не померла від паніки, а вони самі бояться на мене глянути, щоб не загриміти в каземати?! Прекрасно. Древні дикунські звичаї іноді дуже навіть грають на руку!

— Переодягатися не будемо, — додала пані Ґрехем, жестом підзиваючи покоївок. — Ритуальне вбрання знімає виключно володар роду.

Хай йому грець, тобто ця конструкція тортур так і лишається на мені?!

Покоївки кинулися до мене з такою швидкістю, наче в замку зайнялася пожежа. Мені спритно протерли шию й ключиці гарячими рушниками, підлізли під манжети, від чого я засичала від лоскоту, і щедро намастили шию та зап'ястя якимись ядучими оліями з ароматом мигдалю, м'яти та ялівцю.

— А чого це такий поспіх? — спробувала я розрядити атмосферу, крутячи носом від різких пахощів. — Куди так летимо?

— Його світлість щойно приїхав і вечеряє у малій їдальні, — незворушно відрапортувала економка. — Йому потрібні сили.

Вечеряє він, бачте! М’ясо там уминає, поки мене тут маринують, мов тушку індички перед запіканням! А мені нормальну другу вечерю ніхто й не запропонував — пожувала перепілок, й вистачить з неї! Свинство чистісінької води.

— Усе готово, — видихнула одна з покоївок, низько вклонившись.

— Хай бережуть вас предки, леді Валладес, — пані Ґрехем востаннє коротко схилила голову, махнула рукою своїм підопічним, і всі троє здулися з кімнати з такою швидкістю, наче за ними гналися упирі.

Я залишилася одна, запашна, мов лавка прянощів, і зла, як зграя шершнів. Пальці самі собою пірнули в декольте, перевіряючи мішечок із дурманом. Якщо цей вищий лорд думає, що після ситної вечері він отримає лагідну дружину — його чекає дуже глибокий, міцний і довгий сон аж до післязавтра.

І головне — мене не тільки нормально нагодувати забули, а й горло промочити не дали. Вода! На власному весіллі! Щоб наречена, бува, не наклюкалася з радості? Варвари. Дикуни. Фу! І де мені тепер вино взяти, щоб приправити його могильнику?

У коридорі почулися важкі, впевнені кроки. І буквально за мить двері покоїв знову відчинилися.

На порозі з’явився чоловік, настільки високий, що я мимоволі сковтнула. Його плечі прикривав темний дорожній плащ, під яким виднівся чорний військовий мундир із високим коміром і срібними застібками. Широкий шкіряний пояс перехоплював талію, а збоку висіли піхви меча. На високих чоботях ще залишився дорожній пил, тож його світлість, схоже, навіть не завдав собі клопоту перевдягтися після повернення.

Невже так поспішав до договірної дружини? Ха!

Некромант ступив до кімнати, і я мимоволі сіпнулася. Зблизька чоловік виявився ще більшим. От тільки роздивитися, що там природа видала йому на додачу до такого зросту й дужих плечей, не вдалося. Обличчя лорда ховала срібна маска. Темне волосся було заплетене в довгу тугу косу, що спадала на плече.

Крізь вузькі прорізи виднілися темні очі. Холодні, уважні й зараз спрямовані просто на мою кляту завісу.

— Та ви знущаєтеся?! — подумки завила я. — Він теж у наморднику?!

Він завмер, схиливши голову на знак вітання, і приклав до грудей руку в рукавичці з темної шкіри.

— Вітаю в моїх володіннях, леді Валладес, — пролунав низький, глибокий голос, від якого в мене чомусь одразу пробіг холодок уздовж спини. — Прийміть мої вибачення за затримку. Обов'язок перед імперією вимагав моєї особистої присутності на рубежі. Сподіваюся, дорога не була для вас надто обтяжливою.

— Ой, та що ви кажете! — подумки єхидно пирхнула я. — Яка ввічливість, я зараз прямо розплачуся. Дорога була просто казка, пане могильнику: мене ледь не вивернуло навиворіт, а потім замкнули в кімнаті й натерли прянощами, наче вепра перед запіканням.

Ніякого горба, скрючених пальців чи кривих кінцівок, якими мене так старанно лякала фантазія, тут і близько не було. Вузькі стегна, довгі ноги, бездоганна постава офіцера, на якому мундир сидів так ідеально, наче його шили просто на ньому. І що найгірше, під цією маскою міг ховатися дуже навіть… пристойний екземпляр.

Так, стоп! Персею, візьми себе в руки! Він темний лорд, некромант і щойно прискакав із бійні, а ти вже витріщаєшся на його стегна?! Отямся!

— Дрібниці, ваша світлосте, — солодко проспівала я, відступаючи на пів кроку до мармурового столика. — Головне, що Імперія спить спокійно. А дружина… ну, дружина почекає, їй же робити більше нічого.