4.2

Покої, куди мене запхав незворушний сенешаль, виявилися не просто великими — тут можна було спокійно ганяти коней або розбити оранжерею.

Усе було обставлено з тим кричущим, безапеляційним багатством, від якого в моєї матінки напевно стався б миттєвий напад священного трепету.

Величезне ліжко з різьбленого чорного дерева під важким смарагдовим балдахіном скидалося на окремий острів.

Я мимоволі затримала на ньому погляд. Ні. Про цю деталь інтер’єру подумаємо пізніше. Бажано — ніколи.

Підлогу вкривав густий вовняний килим кольору темного моху, в якому безслідно потопали кроки. У масивному каміні з білого мармуру затишно потріскували поліна, наповнюючи кімнату теплом, а на кованих підставках уздовж стін мерехтіли кришталеві сфери, розливаючи м’яке бурштинове сяйво.

— Відпочивайте, міледі. Ванна кімната за лівими дверима, гардеробна — за правими. Про прибуття його світлості вас сповістять.

Езра схилився у короткому поклоні, безшумно вислизнув у коридор і прикрив за собою двері.

Я завмерла, прислухаючись до його віддалених кроків.

— Ху-у-ух…

Повітря з мене вийшло разом з усією шляхетною поставою. Я зігнулася навпіл, уперлася долонями в коліна й кілька секунд просто насолоджувалася тим, що нарешті залишилася сама.

Слава всім святим корінцям і лютикам!

Стільки годин під цією завісою, і в мене вже з’явилося стійке враження, що мій ніс забув, яке на смак свіже повітря. Я намацала на маківці шпильку й уже приготувалася здерти кляту конструкцію разом із залишками весільної зачіски, коли…

У масивні двері різко й упевнено постукали.

Я сіпнулася й мало не встромила шпильку собі просто в тім’ячко. Та ви знущаєтеся?!

— А щоб вам кропива в спідньому проросла! — прошипіла я, судомно натягуючи завісу назад на обличчя й квапливо розправляючи пом’яті спідниці. — Увійдіть!

До покоїв поважно впливла жінка в ідеально накрохмаленій темно-бордовій сукні з білим комірцем під саме горло. Її сиве волосся було закручене в тугий бездоганний вузол, а чіпкий погляд умить просканував мене з голови до п’ят.

У руках вона тримала велику срібну тацю з кришкою, від якої так запаморочливо пахнуло запеченим м’ясом і свіжою здобою, що мій змучений шлунок видав голосний, зрадницький:

— Бульк.

— Вітаю у Морвейні, міледі. — Жінка схилилася в церемонному поклоні. — Я пані Ґрехем, старша економка замку. Його світлість суворо наказав подбати про ваш комфорт після виснажливої дороги. Я принесла вам легку вечерю.

Легку?

Після всього пережитого я була готова з’їсти цю вечерю, тацю і, якщо ніхто вчасно не зупинить, кришку.

От удома на мене чекало б ціле порося. Ех…

Слідом за нею до спальні мовчки прошмигнув молодий лакей. Хлопець на мить глипнув на мене круглими очима, квапливо заштовхав валізу під ліжко за густі китиці покривала й вислизнув за двері.

— Дякую, пані Ґрехем, ви надзвичайно вчасно, — просипіла я з-під тканини, намагаючись звучати як шляхетна леді, а не голодний лісовий вовкулака. — А мій чоловік завжди проявляє таку ніжну турботу… на безпечній відстані в кількасот кілометрів?

Жінка поставила тацю на круглий столик біля каміна, виструнчилася й ледь помітно смикнула бровою.

— Лорд Валладес захищає Імперію, міледі, — рівним тоном відповіла економка.

Судячи з її голосу, господаря вона тут вважала щонайменше напівбогом, а мене — поки що незрозумілою істотою, яку цей напівбог навіщось привів у дім.

— Проте він ніколи не нехтує тим, що належить йому по праву. Вам потрібна допомога, щоб освіжитися, чи бажаєте спершу підкріпитися?

О, якби ця поважна пані знала, як відчайдушно я мріяла видертися з парчевого капкана!

Корсет стискав ребра так, що легені вже благали про пощаду, кісточки ліфа нещадно впивалися в боки, а шпильки у волоссі, здавалося, повільно пускали коріння просто в череп. Найбільше на світі мені хотілося зірвати кляту завісу, розшнурувати цей пекельний апарат, залізти у ванну й розчинитися в гарячій воді.

Але… Ніхто в цьому проклятому замку не мав побачити мого справжнього обличчя до шлюбної ночі. А якщо все піде за планом, то й після неї.

Тому доведеться терпіти. Краса — страшна сила, а конспірація — ще страшніша.

— Щиро дякую за турботу, пані Ґрехем, — якомога солодшим і безтурботнішим голосом видавила я, хоча щелепи вже зводило від напруги. — Але я впораюся сама. Віддаю перевагу самотності… після такої емоційно насиченої подорожі. Самі розумієте: весілля, новий дім, нерви на межі.

Економка ледь помітно схилила голову набік, наче намагалася роздивитися крізь завісу, наскільки я при тямі.

— Як забажає міледі, — спокійно, без тіні образи відповіла вона, склавши руки на животі. — Вечеряйте у зручному для вас темпі. Але пам’ятайте: перед поверненням його світлості я прийду з покоївками. Дівчата допоможуть вам освіжитися після дороги й підготуватися до зустрічі з чоловіком. Лорд Валладес не терпить недбалості.