ПРОЛОГ

— Не треба так загрозливо нависати наді мною, пане ректоре!

— Я не нависаю, адептко. Я намагаюся з’ясувати, чому після вашої практики стіни ректорату заросли мохом, а ваш бур’ян намагається з’їсти мій мундир.

Я скосила очі на пагін, який вибрався з горщика на столі й тепер упевнено дерся рукавом Адріана.

— Це не бур’ян, пане ректоре, — просичала я. — Це вкрай рідкісний різновид повзучої папороті. Вона просто… надто чутлива до агресивної магії.

— Адептко Коро, якщо ви зараз же не заберете це від мого парадного мундира, я вирішу, що так ви намагаєтеся привернути мою особисту увагу. І повірте, вона вам не сподобається.

Від голосу Адріана, що пролунав просто над моїм вухом, уздовж хребта зрадницьки сипонули мурахи. І я б із задоволенням списала їх на страх перед наймогутнішим некромантом Імперії, якби не знала, що причина зовсім в іншому.

Особливо якщо врахувати, що цей некромант був моїм законним чоловіком. От тільки сам він про це поки не здогадувався.

Адріан зробив ще пів кроку, і край столу вперся мені в живіт. Його руки опинилися на стільниці по обидва боки від мене, тож для відступу залишалося три варіанти: полізти під стіл, пхнути ректора тією частиною, якою пхатися непристойно, або терміново навчитися проходити крізь меблі. Жоден не додавав мені гідності.

Треба було відсунутися. Бажано ще й наступити йому на ногу — суто для відновлення душевної рівноваги. Натомість я залишилася на місці.

Прекрасно, Персеє. Інстинкт самозбереження в тебе сьогодні просто на висоті.

Поки я міркувала, куди подітися від ректора, звільнений мною пагін знову потягнувся до Адріана й ніжно притиснувся листочком до золотого еполета.

Ах ти ж зараза зелена!

Я її ростила для оборони, а вона за першої ж нагоди переметнулася до ворога й тепер лащилася до нього, наче я тут узагалі зайва.

— Ваше обличчя здається мені напрочуд знайомим, адептко Коро.

Я різко обернулася, і одразу пошкодувала про це, бо відстань між нами скоротилась до позначки «дуже непристойно», тобто «дуже небезпечно». Тьфу, ну що за думки?

— Особливо цей зухвалий погляд, — додав він. — Де ми могли зустрічатися раніше?

У мене всередині все обірвалося, зробило потрійне сальто й гепнулося в п’яти.

Спокійно, Персеє. Тобто Кора.

Ти тепер бідна сирота з фальшивими документами й у формі першокурсниці. Він не міг тебе впізнати. Фізично не міг! Під час нашої першої зустрічі на мені було три шари зачарованої парчі, а завіса закривала навіть кінчик носа.

А те, що сталося пізніше…

Ні. Про шлюбну ніч зараз краще не згадувати.

— Навряд чи у ваших колах, пане ректоре. Я провінціалка з глухих лісів. А таких, як ви, бачила хіба що на портретах у кримінальній хроніці столиці.

Куточок його губ ледь сіпнувся. Адріан простягнув руку й прибрав пасмо волосся за моє вухо:

— Цікаво, — промовив він, уважніше вдивляючись у мене. — Поруч із вами моя магія поводиться… незвично. Я відчуваю вашу присутність раніше, ніж бачу вас, адептко Коро. І мені дуже хотілося б знати чому.

Він знає?!

Ні, якби знав, навряд чи розмовляв би зі мною про папороть.

Хоча хто цих некромантів розбере. Може, в них так заведено: спочатку світська бесіда про ботаніку, потім четвертування дружини-втікачки.

— Може, у вашої магії алергія? — припустила я. — На адепток, або на папороть?

— У мене відмінне здоров’я.

— У вашому віці цим треба особливо пишатися, — погодилася я. — Але в кожного колись щось трапляється вперше. Єдине, що я вам заборгувала, це есе з темної ботаніки. І якщо ви зараз же не відпустите мене, моя чутлива папороть обійме вас за горло.

Валладес нахилився ще ближче, так що його губи майже торкнулися моїх. На одну довгу мить Адріан завмер так близько, що я вже не була певна, кому з нас першому забракне здорового глузду. Та він відступив.

— Есе принесіть завтра, Коро. Решту ваших боргів я поки що стягувати не буду.

Він пішов, а мені відразу стало легше дихати, і якось… прикро.

Залишалася дрібниця — пережити навчання в Академії Смерті, не видати свою магію й не дозволити наймогутнішому некроманту Імперії зрозуміти, чому його сила мене впізнає. Ну і бажано не закохатися у власного чоловіка раніше, ніж я знайду спосіб із ним розлучитися.

Звучало цілком здійсненно. Принаймні не гірше за мій попередній геніальний план, який народився в той день, коли матінка вирішила, що знайшла для мене ідеального нареченого…