Розділ 17

Такого повороту Еоріс не очікувала. Вона переводила ошелешений погляд з одного чоловіка на іншого, намагаючись зрозуміти причину подібної заяви: треба було мати сміливість заявляти подібне у світі, що належав цьому самому Повелителю. Проте, і управитель, і артефактор тепер мовчали. Обидва.

– Гере Крайл, – дійшовши якогось висновку, звернулась до свого супроводжуючого дівчина, – залиште нас, будь ласка!

– Ні в якому разі! – одразу ж запротестував той. – На мені лежить відповідальність за вашу безпеку!

– Відповідальність за мою безпеку було покладено на дорогоцінного Еолера Другого, котрого, судячи з його відсутності, здуло вітром з даху екіпажу, поки ми подорожували вулицями Тайґору, – огризнулась Еоріс. – От йдіть і пошукайте цього охоронця!

Управитель явно збирався заперечити їй, але, помітивши, що на її обличчі великими буквами було написано «Розповім все Повелителю!», махнув рукою і вийшов. Дівчина навіть визирнула за двері, аби впевнитись, що їх ніхто не підслуховує, й повернулась до артефактора:

– Може, поясните мені вашу відмову?

Чоловік знизав плечима:

– Його ніколи не цікавили мої витвори. Він навіть назвав їх надто дорогим непотребом. І я здивований, що управитель Його Темності привіз вас до мене.

– Нууу… – здивовано скинула бровами Еоріс, – привіз не він, а візниця на мою вимогу, оскільки спочатку мене привезли до якоїсь незрозумілої будови, котру я побоялася б назвати артефакторною майстернею. Проте, гере Крайл заявляв, що то – найкращий артефактор! – вона пересмикнула плечима, мов від огиди. – Я була в шоці. Низенький, товстенький і неохайний.

– Його молодший брат, – криво всміхнувшись, кивнув артефактор. – міг би стати непоганим майстром, але зв’язався з суккубами й не встиг вчасно обмежити свої відвідини їхніх міст. Тепер має постійно туди бігати, щоб отримати хоч якусь енергію, бо власна більше не поповнюється, а з нею і майстерність зникла.

– Заждіть! – в голові дівчини майнула здогадка: – А Повелитель особисто вам заявив, що ваші артефакти – непотріб?

– Надіслав мені листа за власним підписом і печаткою! – обурено пирхнув чоловік.

– І ви повірили?! – навіть Еоріс все видавалось занадто підозрілим.

– А ви хотіли, щоб я особисто заявився до Його Темності з’ясовувати, чому мені відмовлено в замовленнях?! – як на нерозумне дитя, дивився він на неї. – Хто я і хто – Повелитель?!

Це було абсолютно резонно, але абсолютно несправедливо! І відмовлятись від таких чудових артефактів, котрі вона побачила тут, Еоріс не збиралась:

– Давайте домовимось. Раніше подібними замовленнями займався гере Крайл. Тепер – я! Особистий дизайнер Його Темності, між іншим. І, якщо він спробує знов відмовитись від ваших виробів – матиме справу зі мною!

Окинувши дівчину ошелешеним поглядом з ніг до голови, артефактор розреготався:

– Та він вас в порох зітре!

– Не зітре! – переможно всміхалась та. – За мою співпрацю з ним – сплачено чималеньку суму. Навряд чи йому захочеться пустити її також на порох.

– Яка ж ви наївна, – похитав головою чоловік, розсипаючи по плечах своє сріблясте волосся. – Що для нього ті гроші?

Еоріс втупилась в стелю, згадуючи економку Повелителя: схоже, що гроші він все ж рахував, навіть, якщо не особисто.

– Повірте мені! Щось та означають, – опустивши на нього погляд, хмикнула вона. – То як? Зрештою! Ви ж нічого не втрачаєте!

– Я не хочу, щоб у вас виникли через мене неприємності, – сумно всміхнувся артефактор.

– Думаю, неприємності будуть в когось іншого, – задерикувато пирхнувши, Еоріс витягла з сумки заготовлений договір на придбання потрібних артефактів й поклала на найближчого стола: – Гарантую, що Повелитель все підпише. А я для наочності придбаю у вас он той чудовий артефакт для очищення волосся, – тицьнула вона у витончену шпильку, схожу на квіткову гілочку. Скільки часу економитись буде!

Трохи повагавшись, артефактор поставив свій підпис під договором та простягнув дівчині облюбований нею артефакт:

– Візьміть в подарунок.

– Ой! – почервонівши від несподіванки, Еоріс навіть руки за спину сховала: – Я ж ще нічого для вас не зробила.

– А це не має значення, – потягнувшись до її зап’ястка, він обережно взяв дівчину за нього і вклав шпильку до долоні. – Ви покращили мій настрій і я хочу зробити вам подарунок від чистого серця.

– Дякую, – розгублено кліпала на нього Еоріс, – гере…

– Берейн Тавін! – мотнувши головою, представився артефактор.

– Обіцяю, – ховаючи підписаний договір до сумки, бентежно всміхалась дівчина, – що зроблю все, аби Повелитель поставив тут і свій підпис, – помахавши рукою, вона вискочила за двері та ледь не збила з ніг управителя, котрий явно намагався підслухати: – Слухайте! – ледь утримавшись на ногах, рикнула на нього Еоріс. – Це вже занадто! Подумайте краще, що ви будете доповідати Повелителю. Екіпаж я забираю – в мене ще є справи з дозволу Його Темності, але я повернусь і дуже хочу почути щось правдоподібне, інакше Повелитель почує мою власну версію, котра йому дуже не сподобається! Ну, а ви й так знайдете чим дістатись палацу! – не очікуючи реакції, вона крутнулась та побігла до візниці: – Таверна «Сивий кухар»! – забираючись всередину, назвала той заклад, що їй написала у сповіщенні подруга.