Розділ 16

Перед ними стояло щось похмуре й тісне. Маленькі вікна низенької будівлі були вузькими і явно не очищувались… скоріш за все, ніколи. І зараз вони буквально зливались з такими ж сірими стінами.

Еоріс перелякано позадкувала:

– Це що? – озирнулась вона на управителя.

– Найкраща артефакторна майстерня, наскільки мені відомо, – байдуже знизав плечима чоловік й рушив до дверей.

Дівчина мотнула головою, але видовище не змінилось. Та в її рідному Файнеалі найгірша майстерня поряд з цією виглядала лялечкою! А сюди навіть заходити страшно, та вибору в неї не було.

Всередині було так само похмуро, як і зовні, що й не дивно, оскільки світла й надворі було замало, а крізь такі нещасні віконечка воно взагалі протиснутись не могло. Назустріч їм вискочив якийсь опецькуватий дядечко й підлабузницьки залопотів:

– О! Гере Крайл! Яка честь! Ви до мене з замовленням?

– Так, Серсе! – змахнувши пил зі стільця, управитель хотів був сісти на нього, але, зрозумівши, що там залишилось пилу анітрохи не менше, ніж злетіло, залишився стояти. – Це, – широко усміхаючись, озирнувся він на Еоріс, – наша нова дизайнерка. Напередодні весілля, вона має привести палац нашого Повелителя до ладу. Дайте йому список, гері Каоранн.

Кидаючи косі погляди на засмальцьований костюм і жирні пальці хазяїна майстерні, дівчина не надто квапилась це робити, але, зрештою, протягнула аркуш. Пробігшись очима по списаних рядках, товстун тільки головою кивав, ніби погоджуючись, а під кінець широко всміхнувся:

– Зробимо все у кращому вигляді!

– Чудово! За тиждень ви все це маєте доправити до палацу Його Темності! – управитель мало не силою почав виштовхувати Еоріс з майстерні, викликаючи в неї не тільки обурення подібною нетактовністю, а й підозри.

Дівчина різко зупинилась та крутнулась так, що управитель втратив рівновагу, оскільки впирався долонею в її плече, і ледь не прочинив двері головою. Ігноруючи його пирхання, Еоріс рішуче покрокувала до майстра, котрий дещо злякано позирав на неї і, здавалось, намагався прикритись її ж списком:

– Покажіть мені зразки ваших артефактів! – ледь не погрозливим тоном заявила вона.

– Навіщо? – підскочив до неї управитель, викликаючи своєю наполегливістю виштовхати її звідси ще більше підозр.

– З ними все гаразд! – замахав на неї папірцем майстер. – А інші… з вашого списку – ще не готові.

– Не чіпайте мене! – розлючено гарикнувши на управителя, котрий вперто намагався витягнути її звідси, Еоріс вихопила список з руки хазяїна майстерні й спробувала обійти його, сподіваючись побачити хоч якийсь артефакт, котрий міг би бути вартим уваги. – Або показуєте – або я пошукаю іншого майстра!

– Пошуками майстрів – займаюсь я! – якось швидко забув про свою запобігливість управитель. – І я вже знайшов!

– Поговоримо про це в кабінеті Його Темності? – буквально люттю сяйнула на нього дівчина.

Розізлити знов Повелителя йому явно не хотілось й він махнув на все рукою. Майстер теж з радістю махнув би, але його приперли, мало не буквально, до стіни:

– Перепрошую, але ми й половини цього не виготовляємо – надто дорогі інгредієнти, – розгублено залопотів він, перелякано кліпаючи очима.

Еоріс намагалась якось укласти це в голові в хоч якусь подобу логіки – навіщо було влаштовувати таку виставу?!

– Гобелени з самоочищенням? – вона сама не знала, навіщо спитала. Мабуть, хотіла дати шанс реабілітуватись бодай на краплю.

– Тільки такі, що струшують пил на підлогу, а там вже доведеться вручну збирати, – розвів той руками.

– А який в них сенс?! – змахнувши списком в нього перед носом, дівчина озирнулась і втупилась пронизливим поглядом в управителя, підозрюючи, що щось з цим всім було не чисто. І в прямому сенсі також. Адже вона бачила в якомусь закутку палацу зламану артефакторну мітлу досить складної конструкції – значить, хтось же її виготовив? – Пил можна й так струсити на підлогу!

– От бачите, – одразу ж підхопив її фразу управитель, – ми тільки дарма витратимо гроші Його Темності. Слуги й так приберуться.

– Вони й так прибираються! – визвірилась на нього Еоріс.

– Бо це – їхня робота! За що їм ще платити?!

Дівчина дивилась на нього та не могла ніяк зрозуміти: це був такий крайній ступінь жадібності? Чи приховане бажання познущатись з когось?

– Зате я знаю, за що не заплатять вам! – рикнувши, вона сама цього разу кинулась до виходу й підбігла до тіні, що сиділа на місці візниці: – Ви знаєте всі артефакторні майстерні Тайґору? – тінь згідно кивнула. – Везіть до кожної!

На протест управителя Еоріс знов пригрозила йому з’ясовуванням хто правий, а хто ні – в кабінеті Повелителя, і він замовк, сердито впавши на сидіння. Кататись столицею довелось майже дві години, попри те, що артефакторних було небагато, але розкидані вони були, як навмисне, по різних кінцях міста. Але заходити до них дівчина поки не квапилась: вона відмічала все! Колір стін, прозорість вікон, чистоту сходів. І це було логічно! Якщо ти не здатен навіть себе забезпечити нормальними артефактами, то як ти будеш виготовляти їх для інших?

Та нарешті її увагу привернула одна з майстерень, після якої шукати інші вже не хотілось! Це була, мабуть, єдина світла будівля у Тайґорі. Стіни ніжно-блакитного кольору періодично змінювали свій колір залежно від того, як на них падало світло: чим більше його було (що в Маорзі ставалось вкрай рідко), тим темнішим видавався колір, і навпаки. Вночі, вони мали б ставати майже білими. Великі вітражні вікна було розписано золотаво-рожевими візерунками, що мінились за будь-якого освітлення, ще й посилюючи його. А от двері красувались білизною з квітковим різьбленням по них. І Еоріс бачила всю ту магію, що струменіла довкола, і не могла зрозуміти, чому тільки цей артефактор перейнявся зовнішнім фасадом. Невже нікому не хотілось бодай трохи яскравості?

Управитель люб’язно прочинив перед нею двері (схоже, від Повелителя він таки отримав добрячого прочухана й отримати новий – бажанням не палав) і, влетівши до великої приймальні, ледь не на руках всадив на стілець. Еоріс мало рота не роззявила від такої безмежної люб’язності, котра на нього знов накотила, але не встигла – до них вийшов високий чоловік з шикарною сріблястою шевелюрою, але дуже похмурим виглядом: