Розділ 11

– Я все одно не розумію, – продовжував тихо буркотіти над вухом Еоріс привид колишнього Повелителя, – чому хоча б саму плісняву було не показати? Про свої здібності могла б змовчати.

– Еолере! – сердито пирхнувши, дівчина так різко зупинилась, що привид пролетів крізь неї. – Ти ж бачив, як твій дорогоцінний – не знаю, скільки разів «пра»внук на мене реагує! А тепер уяви його реакцію, коли він побачить тінеплісняву в палаці, – від її погляду вже будь-яка пліснява мала б нищитись. – До всього його невдоволення додасться ще одна обов’язкова фраза: «Це все через вас!»

– Згоден, – з того, як важко зітхнув Еолер, було ясно, що йому дістається не менше. – Але все одно це неправильно.

– Знайдемо винуватця – виправимо! – махнувши на нього рукою, Еоріс рушила далі.

Спустившись на кілька поверхів нижче, привид привів її до масивних дубових дверей:

– Гере Крайл – тут.

– Я піду дізнаватись правила життя в палаці, – скривилась дівчина так, ніби в неї звело зуби оскомою, – а ти лети шукати ту заразу.

На її стук двері прочинив вже знайомий чоловік. Хитро всміхнувшись, він впустив Еоріс до кабінету, де за його столом сиділа висока сухорлява жінка з туго стягнутим на потилиці й закрученим в гульку волоссям та великими окулярами, що було дуже дивно, адже всі давно використовували артефакти для покращення зору, або ж платили цілителям за спеціальні закляття, котрі зцілювали очі. Та, коли жінка повернула своє обличчя на звук кроків дівчини, та зрозуміла, що бачить перед собою унікальний взірець неймовірної впертості: підозріливо примружені очі, стиснуті в пряму лінію губи й дуже гострі вилиці.

– Гері Парвіс! Гері Каоранн! – представив обох жінок управитель та повернувся до останньої: – Ви щось хотіли?

– Правила проживання в палаці! – сердито відкарбувала Еоріс. – Ви навіть не попередили, що такі є.

– Правила?! – ошелешено кліпала на неї жінка. – Які правила?

Саме в цей момент на браслет зв’язку управителя прийшло якесь повідомлення, здійнявшись хмаринкою над зап’ястям. Одразу ж після нього той заметушився:

– Звісно, правила! Зараз будуть!

Й, поки Еоріс усвідомлювала, що її просто надурили, чоловік швидко щось писав. Жінка на це все лиш хмикнула, але явно не засуджуючи. Тож, дівчині залишилось позітхати, що з союзників у неї тільки колишній Повелитель пітьми, але й він поки не здавався надто відданим. В будь-якому разі, якщо йому доведеться обирати – обере він своїх.

– Гері Парвіс, – намагаючись всміхатись не відверто улесливо, пам’ятаючи урок з управителем, Еоріс все ж спробувала натягнути на обличчя щось схоже на милу усмішку: – Мені треба буде обговорити з вами придбання деяких артефактів.

На слові «придбання» економка аж зубами заскреготіла:

– Складете список і я вирішу, які з ваших забаганок варті того, щоб витратити на них кошти.

– Взагалі-то, я зайвого просити не збираюсь, – обурилась дівчина

– Поки не побачу список – оцінювати ваш розмах не збираюсь! – відрізала та зверхньо.

– Але ж це на благо палацу!

– Мене не влаштовує ваше розмивчасте благо! Я маю бачити: що ви хочете, цінність для Його Темності, ціну, – попри свою худорлявість, ця жінка скидалась на монумент! І прошибити його бодай чимось було неможливо. А нахабно лестити Еоріс не ризикувала: управитель міг й збрехати, аби підставити незнайомку.

– Можу скласти список хоч зараз!

– Будьте так ласкаві! – байдуже кивнула економка, і вже здавалось, що вона вирішила забракувати абсолютно все!

Схопивши чистий аркуш, Еоріс почала швидко записувати все, що їй могло знадобитись. І, коли він в неї був готовий – свій список тицьнув до рук управитель:

– Порушення суворо караються.

– Кидаєте в прірву пітьми? – пробігшись очима по пунктах, дівчина підвела на управителя обурений погляд: – Ви не забули вписати ще один пункт? – підтиснувши губи, Еоріс намагалась висікти з очей блискавки. – Як щодо мого сну? Ви не будете мене вкладати до ліжечка? А, якщо я втечу бродити палацом?

– Якщо ви так наполягаєте, – потягнувся до аркуша управитель, явно маючи намір  вписати запропоноване, – я так і бути внесу ваше побажання до списку.

– Весторе! – осудливо похитала головою економка. – Перед вами зовсім юна гері. Як можна?!

– Робота, гері Парвіс. Робота! – хихотнув той, але писати все ж не став.

Зім’явши правила, Еоріс кинула їх до кишені та розмашистим почерком дописала свій список, після чого урочисто вручила його економці. Та, не одразу, але все ж прочитала написане й почала черкати:

– Ваші бажання явно не збігаються з необхідністю, – пробуркотіла вона, закреслюючи мало не все.

– Тобто, ви зараз ставите мене перед фактом, що палац, як був занедбаним – так ним і залишиться?! – ледве стримуючи злість й бажання вилаятись, процідила Еоріс.

– Палац вже стільки віків простояв без вас – простоїть і ще не менше! – заявила жінка, залишивши незакресленими буквально два пункти, що стосувались артефакту підігріву води і її чищення.

– Ну, хоч гігієна вас не оминула! – пирхнувши, дівчина вже хотіла видрати аркуш з рук скупердяйки і піти нажалітись на неї Повелителю, як раптом їй в голову прийшла чудова ідея.