Розділ 10

Почути Повелителя Еоріс не очікувала взагалі, тому, звісно, смикнулась від несподіванки, не втрималась на тому нещасному клаптику, де й так ледве розміщалась, і… полетіла вниз. Дякувати, впала не на підлогу, а у дбайливо підставлені міцні чоловічі руки. Навіть з заплющеними очима можна було визначити – чиї вони були. Від їхнього хазяїна несло кедром, чимось пряним, ірисом і вогнем. Цей аромат сплутати було неможливо! А ще від нього несло злістю…

– Гері Каоранн! – нещасні шибки віконця, що ледь пережило спочатку тінеплісняву, потім рятівницю від неї, тепер ризикували піти тріщинами від рику Повелителя. – Вам більше зайнятись нема чим?!

– Я, між іншим, – палаючи праведним гнівом, виборсувалась з його рук Еоріс, – якраз займалась тим, чим і повинна займатись! – змусивши чоловіка зрештою поставити її на підлогу, дівчина почала сердито тицяти пальцем у всі закутки: – Як можна привести до ладу палац, якщо в ньому є ось такі забруднені місця?! Тут же застійна енергія! Вона блокуватиме всю мою роботу! А потім ви ж мене і звинуватите в тому, що я просто дарма витратила ваш час і кошти!

– І саме звідси ви вирішили розпочати?! – її натиск його трохи охолодив, але не збив з пантелику.

– Так гері Каоранн й попросила мене показати їй самі занедбані закутки, – вклинився між своїм нащадком та новою подружкою Еолер. – Я й повів сюди.

– І, яка ж необхідність так штовхнула вас на вікно?! – здавалось, що спроба заступитись за дівчину – розізлила Повелителя ще більше.

– Я підсадив, – дурнувато всміхаючись, удав, що не зрозумів сенсу питання привид.

– Еолере! – ледь стримуючись, щоб не вибухнути чимось більш вагомим, аніж тільки слова, рикнув Ґеал, намагаючись збагнути – за що його так карає доля? – Відправлю в підземелля – там пил прибиратимеш! Хоч якась користь від тебе буде! Заразом й енергію почистиш.

Поки він гарчав на свого предка, дівчина швидко вигадувала правдоподібну версію своєї цікавості до вікна:

– Мені здалось, що тут знаходиться досить потужна точка входу благотворного світла, а віконце надто маленьке. Я вирішила перевірити просто з нього, чи не викривляє воно потоки, вводячи в оману? – вона ледь не змокла від напруги, буквально тягнучи за вуха теорію магічного дизайну в цей припорошений палац.

– Перевірили?! – тоном, що ніяк не свідчив про довіру, поцікавився Повелитель, змахуючи рукою свого предка, мов пожовклий листок, що злетів з дерева й опинився перед носом.

– Так! – впевнено кивнула Еоріс. – І це вікно доведеться розширювати, – в принципі, шкоди від цього точно ніякої, думалось їй, а витрати Повелитель якось переживе.

Але він навіть не глянув вгору, пропікаючи, натомість, поглядом свою працівницю:

– А ви вже склали план?

– Щоб скласти план, я маю хоча б приблизно оцінити обсяг робіт! – чітко відрізала йому дівчина. – А, як я буду оцінювати, сидячи лише в кабінеті?

Сперечатись з цим було важко й Повелитель просто перевів сердитий погляд на свого предка, наче той наразі уособлював собою всі його неприємності, але щось згадавши, повернувся до дівчини:

– Це – ви також мали узгодити зі мною! В палаці фіксується кожен прояв магії й мені доповідають про будь-який неузгоджений. Ваше щастя, що я не наказав заблокувати ділянку, а вирішив перевірити особисто, знаючи ваші здібності!

– Для мене велика честь, що сам Повелитель пам’ятає про моє існування! – підхопивши поділ клятої сукні, через котру вона витратила часу на не менш кляте вікно більше, аніж було можна, зробила реверанс Еоріс. – Надалі, я буду складати план кожного мого кроку й доповідати вам, – її обличчя раптом набуло трохи дурнуватого вигляду й часто закліпавши очима, вона змовницьки зашепотіла: – А підігрів води у ванній магією – теж узгоджувати?

– Гері Каоранн! – від його рику підстрибнув навіть Еолер, трохи влетівши до найближчої стіни, та так і залишившись стирчати з неї. – Побутова магія, – перейшов на шипіння Повелитель, – фіксується окремо й на неї ніхто не реагує. А будете розумувати – я забороню вам особисто користуватись і нею! І ніякі ваші скарги до міжсвітової Ради вам не допоможуть. Повірте, я знайду вагомі аргументи, – під кінець своєї тиради він вже просто злорадно шкірився на дівчину, явно смакуючи момент помсти цій скалці.

– А мені, між іншим, так і не надали список дозволів та обмежень у вашому палаці, – спокійно відреагувала на погрозу Еоріс. – Це достатній аргумент, щоб заявити про своє обґрунтоване незнання того, на що я маю право, а на що – ні?

Повелитель розплився ще більш задоволеним посміхом:

– І ви, знаючи про його необхідність, не звернулись ні до кого, щоб з’ясувати?

Обидва повернулись до Еолера, котрий, злякано буркнувши:

– Я – не управитель! – зник в стіні повністю.

– Я до управителя і йшла, – відчувши, що на цьому моменті вона цілком може програти, почала змінювати тактику суперечки Еоріс. – Але моя професійна цікавість не дозволила мені пройти повз таку кричущу занедбаність.

– А магія? – ось цей аргумент переважував все!

– На вікні сидів жахливий павук, котрий встиг сплести жахливу й зовсім недоречну тут павутину! – виправдання кульгало на всі павучі лапки, але кращий варіант не вигадався. – Не могла ж я його просто вбити! Це не гуманно. Тому… – Еоріс нервово зглитнула, уявляючи, як взагалі її розповідь виглядає, – перемістила його… разом з павутиною… десь вниз.

– До прірви пітьми? – їдуче поцікавився Повелитель. – Дуже гуманно.

– Як можна?! – отут вже вона обурилась, переймаючись долею навіть уявного павука. – Тільки вниз фундаменту палацу!

– Еолер! – терпіння Ґеала перебувало вже на дуже хиткій межі. – Відведи гері Каоранн до управителя. І ніякої магії до моменту, поки я не отримаю від вас план ваших робіт! – гарикнувши, він зник в чорному вихорі.

Полегшено видихнувши, Еоріс пошкрябала пальчиком стіну, з якої все ще не ризикував висовуватись Повелитель колишній: