Розділ 8

Як тільки за дівчиною зачинились двері, Повелитель різко розвернувся до духа, але той встиг шуснути йому за спину, звідки почулось гаденьке хихотіння:

– Яка краса! Ну, хоч на щось у твоєму кабінеті буде приємно дивитись.

Про що саме він говорив – зрозуміло не було, оскільки він так і грався в піжмурки, без кінця ховаючись за спиною свого далекого нащадка. Проте, Ґеал й сам помітив ту кричущу красотінь – букетик ніжно фіолетових ароматних квіточок, що стирчав просто… з його чорнильниці… котра з суворо-чорної стала темно-фіолетовою з золотаво-помаранчевим візерунком по її боках.

– Гері Каоранн!!! – стиснувши кулаки, гарикнув він у простір, і чорний вихор, що миттю виник поруч з ним, розвіявшись, залишив на своєму місці ошелешену дизайнерку. Пропалюючи її розлюченим поглядом, Повелитель тицьнув пальцем в чорнильницю: – Що це?!  

– Ой! – безневинно покліпала вона на нього своїми дивними темно-бурштиновими зі смарагдовими вкрапленнями в райдужці очима, через що, залежно від освітлення, їхній колір постійно мінився. – Матіоли! – Еоріс торкнулась своїми витонченими пальчиками тендітних пелюсток й кабінетом ще більше рознісся приємний солодкуватий аромат.

– Матіоли! – з утиском процідив назву Повелитель. Заклавши руки за спину, мабуть, зі страху пустити їх в хід, що однозначно порушило б його власні принципи, він нависнув над дівчиною, і до її слуху донеслось досить чутне скреготіння зубів: – А що, пробачте, тут було?

– Чорнило? – Еоріс сама не могла зрозуміти, чому її досить легка формула зміни оздоблення перетворилась на живі квіти? Хоча, здогадки мались.

– Саме так! – не стримавшись, все ж ляснув долонею по столу хазяїн кабінету. Та так, що від нього й Еолер сахнувся, відлетівши до найтемнішого кута. – Ви хоч знаєте, що за чорнило там було?!

Ну, звідки їй було знати, що там за особливе чорнило було?! Наче вона останні у світі краплі вицідила й нових вже не знайти:

– Я, між іншим, збиралась всього лиш покращити оздоблення вашої чорнильниці – чи не для цього ви мене сюди запроторили? – швиденько пішла в наступ дівчина. – А ви грубо перервали процес! От… – покосившись на Повелителя, кивнула вона на квіти, – …і отримали знов непередбачений результат.

Ґеал Арса вхопив чорнильницю й вже збирався витрусити з неї квіти, як зрозумів, що вони – не зрізані! Вони в ній просто росли. А, оскільки з рослинністю в Маорґі було паршиво, до будь-якої рослинності він ставився благоговійно. Тому, трохи нервовим рухом, поставив чорнильницю на стіл… Навіть дуже обережно поставив, ніби боячись пошкодити тендітні рослини.

– Це була, – дивлячись просто в очі Еоріс, Повелитель тицьнув пальцем в колишню чорнильницю, – чорнильниця-артефакт! Виготовлена двісті років тому найталановитішим артефактором всіх часів – Керіном Дуоріном! Вона ніколи не спустошувалась, а чорнило з неї неможливо було ні підробити, ні знищити написане! Зате ви примудрились знищити її! – знов гарикнув він, розпаляючи себе. – Зникніть з моїх очей і не смійте з’являтись, поки не складете докладний план своїх робіт! – йому навіть пальцями ворушити не довелось, щоб налетів вже знайомий чорний вихор й, підхопивши дівчину, зник разом з нею.

– Можна подумати, зараз не виготовляють чорнил, котрі не можна ні підробити, ні вивести, – десь з-попід стелі пробуркотів Еолер. – Тільки й цінності в тій чорнильниці, що чорнило в ній нескінченне на радість твоїй скнарі-економці.

Змахнувши рукою, Повелитель жбурнув свого балакучого предка в крісло, крізь яке той пролетів аж на підлогу, але швидко видряпався назад й розвалився з поважним виглядом. Та всю його поважність здуло, коли над ним, спершись долонями на стіл, навис його нащадок:

– Це була пам’ять від мого батька, – вже мало не шипів Ґеал.

– Чудова пам’ять – чорнила! – гиготнув Еолер. – Які яскраві спогади!

Не встиг він договорити, як його змело і з крісла, жбурнувши потоком магії у стіну, але цього разу, він не пролетів крізь неї, а встряг в ній рівно на половину – мов барельєф, тільки безтілесний.

– Зате ти залишив дуже яскраві спогади – вулиці згод! – презирливо викривив губи Повелитель. – І цілі міста інкубів на нашій землі!

– А всі задоволені, між іншим, – виборсуючись зі стіни, пирхнув привид. – Хтось скаржився?

– Просто сьогодні! – нагадав йому про несанкціоновану окупацію тіла дівчини. – А, якби я не знав, де вона? Уявляєш рівень скандалу, котрий роздули б у Файнеалі?

Вибравшись зі стіни, Еолер облетів довкола свого нащадка й важко зітхнув:

– Тебе тільки це хвилює?

– Напередодні весілля? – сердито зблиснув на нього червоними вогниками своїх очей Повелитель. – Так!

– Ооо! – застогнавши, привид прийняв горизонтальне положення, склав руки на грудях й змінив свій блакитно-вогнистий колір на чорний траурний: – Я забув, що ти вирішив остаточно себе поховати. Мені вже зараз почати співати жальних пісень?

– Це не твоя справа, Еолере! – розлючено рикнув на нього Ґеал. – Просто угода! Котру, між іншим, підписав ще мій батько.

– Ну, то хай би і одружувався! – сівши в повітрі, насмішкувато реготнув привид. – Чи це теж в пам’ять про нього ти себе губиш?

– Досить! – грубо обірвав його Повелитель. – Це питання вирішене, й твої розумування не грають ніякої ролі. Краще йди і простеж, щоб моя дизайнерка знов не сунула свого чарівного носика до якихось неприємностей. Тільки, – його очі пронизливо звузились, ніби він наскрізь хотів побачити, хоча Еолер й так був напівпрозорим, – не підлізь їй знов попід руку, – обуритись він йому не дав: – Я знаю, що це ти винен у вашому переміщенні. Тому, постарайся не запроторити її ще далі, – і, не давши можливості щось відповісти, закрутив Еолера також в чорному вихорі, викидаючи того з кімнати.   

Вітаю, любі читачі!

Дякую, що читаєте мою історію - це дуже окриляє вигадувати й писати далі)) І зазирайте до моєї книги "Єдина мага Крижаної пустки", котра поступово наближається до фіналу. Як тільки книгу буде завершено - ціна на неї значно збільшиться. Тож, якщо є бажання прочитати її й зекономити при цьому - купуйте зараз.