Розділ 2

Ректор власноруч прочинив портал з Елею до Тайґору – столиці Маорґи. Більше того, маючи дозвіл, він прочинив його просто перед аркою, за якою розпочиналась територія палацу повелителя пітьми, й Еоріс вже з пів години нарізала кола біля входу, подумуючи про те, чи не зайти з чорного ходу?

Маорґа недарма вважалась цариною пітьми. Ніч тут була набагато довшою за день, а день більше скидався на вечір і, якби не магія, жодна рослина тут не витримала б. А нинішній повелитель пітьми виявився запеклим садоводом, тож, не шкодував на адаптацію рослин до місцевих умов ні сил, ні магії, ні коштів! Враховуючи, що його татусь цим не цікавився взагалі, роботи було – непочатий край! І це він вже двадцять років був при владі! А деякі міста й досі були схожими на кам’яні громади.

Проте, Тайґор озеленити йому вдалось. Хоча, щодо зелені, то сказано було надто гучно: більшість рослин зелений мали лиш, як додатковий колір. Як-от, арку обплітав сріблястий плющ з зеленаво-бірюзовим відтінком. А весь палац по периметру було засаджено фіолетово-зеленою таволгою.

Зате сам палац був сірим і похмурим – хорошого дизайнера тут точно не вистачало. Й Еоріс залюбки попрацювала б над цією похмурістю, якби не та клята ожина! Хто ж знав, що вона якась особлива! Ягоди і ягоди! Смачні та солодкі. Тільки й того, що були білими і… трохи світились. Вона навіть припустити не могла, що це – єдині й останні, і нових на кущу вже не виросте, як і сам кущ після цього пропаде. Могли б хоч якусь табличку біля рослини увіткнути. 

Важко зітхнувши, Еоріс все ж зробила крок попід арку й просто перед нею, наче з-під землі, вигулькнув високий худорлявий чоловік досить моложавого, але суворого вигляду, з попелястим довгим волоссям, зібраним на потилиці у хвоста:

– Гері Каоранн? – одразу ж визначив він.

Дівчина навіщось озирнулась й знизала плечима:

– А у вас є варіанти?

Сердито пирхнувши на її ремарку, він кинув головою в бік палацу:

– Йдіть за мною!

Оскільки вибору все одно не було, Еоріс попленталась за провожатим:

– А ви хто? – звісно, їй страшенно хотілось нагадати про елементарні правила ввічливості, за якими цей тип мав би сам представитись, але, згадавши, що їй тут ще два роки гарувати, вона вирішила не ускладнювати стосунки з тими, хто цілком могли ускладнити її життя.

– Вестор Крайл! Управитель палацу Його Темності Ґеала Арса! – пафосно, з претензією представився чоловік, ніби він сам був повелителем пітьми, а не всього лиш палацу.

– Перша людина після Його Темності! – спробувала одразу ж підлеститись Еоріс.

Чоловік озирнувся: його темно-зелені очі ковзнули нею оцінювально і, явно вишукуючи нещирість, проте, зупинятись він не став. Продовжуючи йти, управитель знов озирнувся, дозволивши собі навіть приязно всміхнутись:

– Другий! Перша людина після повелителя в нас – Тавелін Парвіс! Економка. Без її підпису ніхто і яблука придбати не може! – він повідав це з таким захватом, наче її здатність економити була найбільшою чеснотою у світі взагалі.

– Яка заощадлива жінка, – згідно закивавши головою, Еоріс вже уявляла розмах проблем з тією економією і спроби економки урізати необхідний бюджет на всі потрібні артефакти. Подумки зробила помітку: знайти ключики до занадто заощадливої гері Парвіс, а для цього, схоже, доведеться самій розрахунками зайнятись, щоб довести вигоду від власних запроваджень: такі люди розуміють лиш мову цифр, тож, тиснути на неї треба буде саме цифрами!

– Без гері Парвіс палац вже по камінцю рознесли б! – виніс вердикт управитель, ще й кулаком у повітрі струснув так, ніби печатку ставив.

– Не принижуйте власні заслуги! – додала до його вух ще трохи єлею. – Без вас ніяка економія не врятувала б палац від розрухи.

Управитель озирнувся, хитро підморгнувши їй:

– Гері Парвіс оцінить ваші здібності лестити. Мене ж цікавить лиш ваша професійність.

Еоріс ледь язик не проковтнула: так схибити! Він же не справляв враження любителя солодких промов. Тонше треба було перевіряти! Вишуканіше! А не перти на мур голим лобом! От і отримала щигля.

– Рівень моєї професійності заявлено в дипломі, – зрозумівши, що прикидатись дурненькою немає сенсу, Еоріс перейшла на суто діловий тон і полізла до наплічної сумки за документом.

– О! Ні-ні! – відмахнувся він від її спроби тицьнути йому до рук підтвердження професійних здібностей. – Папір стерпить все, що на ньому напишуть. А от палац до ладу приводити ним навряд чи вийде.

– У вас сумніви щодо кваліфікації, визначеної академічною комісією?! – обурення аж клекотало в її горлі.

– Мені відомо, що особисто ви – були улюбленицею ректора, тож, так, – зиркнувши на неї через плече, розвів руками управитель, – я довіряю лиш власним очам, коли вони бачать результат роботи, а не читають про його потенційну можливість.

Еоріс у відповідь закотила очі: з такими контролерами їй кроку не дадуть зробити, пхаючи свої перевіряючі носи в кожну її дизайнерську шпарину! Один буде цінні вказівки роздавати, а інша – бюджет урізати! І терпіти все це – два роки!

Проминувши нарешті довгу алею з синьо-брунатного тису, вони дістались нарешті широких сходів, чорний мармур яких місцями вже зовсім зблякнув і втратив будь-який натяк на свою величність, котрою мав зблискувати. Вони збігли нагору до високих кованих дверей, срібляста поверхня котрих була помережана магічними символами, а самі вони охоронялись двома воїнами пітьми. Високі – їхній зріст переважав людський на голову, кремезні, мов кам’яні брили, і з чорною антрацитовою шкірою – вони були магічно створеною расою, котра допомогла не одному повелителю пітьми отримувати перемоги, адже на них самих магія не діяла.

Роздивившись управителя, вони прочинили стулки, впускаючи того разом з гостею до величезного холу, котрий своєю сірою похмурістю не поступався зовнішньому виду палацу. Й Еоріс ледь не присвиснула, уявляючи масштаби катастрофи, до якої її закинув дорогоцінний опікун! Тут працювати й працювати! А, зважаючи на особливі обставини – праця ускладнювалась.