Вороги не сплять.

Я прагнув якомога швидше дістатися до заміського будинку Едіка, однак спершу ми мали переконатися у тому, що пост справді зафіксував потрібне авто. Вадим перетелефонував колегам і попередив про особистий візит. Мене він залишив у автомобілі, кинувши свою аптечку із знеболювальним. Рана не давала спокою, нагадуючи про себе постійними больовими імпульсами.

З салону я дивився за розмовою Вадима та патрульних. Він впорався за лічені хвилини, підтвердивши за фотографією особу Ані. Вона справді їхала повз їхній пост і потрапила на відео-фіксацію. Поліцейські навіть повідомили йому в якому напрямку звернуло крадене авто, підтвердивши мої здогади.

— Допоможи перебинтувати! — попросив я, вказавши на чистий бинт.

Вадим сів на своє місце й уважно подивився на мою рану.

— Ти до ветеринара звертався? — засміявся він, помітивши деталі.

— Колишня журналістка рану чистила, — усміхнувся у відповідь я.

— Краще би пошукав ветеринара, — він почав бинтувати. — Візьми отой препарат, — показав Вадим на ліки в аптечці. — Мені колеги задешево підігнали. Знімає біль за лічені секунди та бореться з інфекціями різної складності.

— Ти наче воюєш, а не справи розслідуєш…

— Харківські наркоторговці не ходять без зброї. Одного мого напарника нашпигували свинцем на порозі будинку, коли дружина відчинила двері.

— Ми самі обрали таку роботу, — сказав я.— Знали на що ідемо.

Він перев’язав і подивився, не приховуючи здивованого виразу.

— Навіщо ти пішов у бандити? — запитав Вадим. — Ти ж нормальний…

— Я не вкрав копійки у жодної людини і не крастиму! – мене розізлив його вислів. – Але клятого Лимонова доведу до краху, разом з його бандюками та політичними суками, яких він пригрів на своєму гаманці.

— А по закону ти цього не зміг зробити?

— А де ти бачив дотримання закону? — запитав я.

Вадим мовчки прокрутив ключ і запустив двигун. Автомобіль рушив і за мить звернув у напрямку, на який вказали поліцейські з поста. Я чудово знав цю дорогу, оскільки неодноразово шпигував тут за людьми Едіка.

— Ти невдало вибрав собі союзницю, — вирвалося у Вадима.

— Чому? — я не став вдавати, ніби діяв у офісі сам.

— Вона використає тебе і втече, забравши кошти.

Мене занепокоїла його надмірна обізнаність. Вадим приховував від мене багато інформації, ділячись тільки нею тільки дрібними порціями, наче боявся злякати чимось і змусити закритися. Його цікавила викрадена флешка більше за мене, і авжеж більше за колишню журналістку та коханку бізнесмена.

— Ще зранку ти не знав з ким я тікав з офісу, а зараз вже рекомендуєш не довіряти Ані, — я подивився на нього, не приховуючи сформованої недовіри.

Робота в поліції навчила мене тримати язик за зубами, оскільки у кожній справі, де йде мова про гроші, ставки занадто високі — не всі люди можуть із гідністю відмовитися від спокуси продати за обіцянки безбідного життя. Було таке, що навіть найстійкішим підбирали потрібну ціну і вони зраджували.

— Ти сказав "Ані"? — усміхнувся Вадим.

— А мав сказати Анні Всеволодівні? Вона молода, приваблива дівчина.

Вадим натиснув на гальма і зупинив автомобіль. Ми їхали по порожній дорозі, тому ніхто позаду не посигналив. Могли зупинитися хоч посередині і так стояти більше години, розмовляючи про симпатичних журналісток.

— Тільки не кажи, що вона кинула тебе після… — засміявся Вадим.

— Ти все неправильно зрозумів! — я почервонів і відвернувся.

— Настільки все було погано що дівчина втекла?

Він дивився на мене і продовжував сміятись, стискаючи у руках кермо автомобіля.

— Я про це не говоритиму! — мене обурили його насмішки.

— Тоді поговоримо про інше, — знову завів машину Вадим. — Твоя Аня нічим не краща за свого колишнього коханця. Одного фото з поста вистачило, щоб упізнати її, — він вів впевнено, наче також знав дорогу. — Вона працювала у крутому виданні, мала багато цікавих сюжетів із кримінального світу. Нібито була чесною журналісткою, доки не познайомилася з Лимоновим. Тоді легко відмовилася від правди і стала підстилкою наркоторговця…

— Не смій про неї так говорити! — я розізлився, не бажаючи слухати.

— Думаєш, вона не знала, що крала з кабінету? Твоя подружка цілий рік мала роман з Едуардом і чудово розібралася у всіх його справах. І про тони наркоти через контейнери фірми, і про унікальні борделі у закритих кімнатах розважальних закладів, котрі записані на нього. Просто в один момент він не став задовольняти її забаганки і вона вирішила використати тебе. Де ви з нею встигли познайомитися? Вона знайшла тебе спеціально для крадіжки?

— Ти нічого про неї не знаєш! — я не хотів погоджуватися з Вадимом.

— А ти знаєш багато? — відповів запитанням він.

— Я також нічого не знаю. Просто вірю, що вона не така.

— Це твоє право. Вона вже показала тобі ціну довіри…

— Зупинися, — попросив я. — Тут треба звернути у провулок…