Уламки скла.

Скупавшись, обернулась у рушник і вирішила підшукати собі якийсь чистий одяг. Спочатку не планувала йти до спален, ані до гостьової, ані до тієї, в якій ночувала з Едіком, але... Шафа з одягом знаходилася там, тож особливого вибору в мене не було. 

Зайшла, намагаючись не озиратись по сторонах, підійшла до шафи і в її дзеркальних дверях побачила себе в одному рушнику на фоні клятого ліжка цього лігва розпусти. 

Одразу відчула пульсацію у скронях, серце стало битися швидше. Треба було заспокоїтись, щоб не накоїти дурниць.

Я зробила глибокий вдих та видих, потім ще один, і ще один... Як тільки мені здалося, що я почала заспокоюватись, я знов поглянула в дзеркало і побачила у відображенні щось блискуче прямо під ліжком. 

Я сковтнула слину і одразу повернулася обличчям до ліжка, присіла навшпиньки і зазирнула під нього.

Сиротлива сережка на хаті для плотських утіх, не моя сережка. 

Я дістала сережку і встала, після чого знов подивилася на себе в дзеркало. Осунулась, обличчя стало якимось сірим, очі зовсім мертвими.

Далі озирнулася по сторонах у пошуках хоч чогось важкого. Раптом на тумбочці біля ліжка побачила його фотографію. Едік любив себе більше, ніж будь кого, таких нарцисів як він ще треба було пошукати.

Взяла фотографію до рук, подивилася на нього, прищурила очі і плюнула прямо йому на обличчя. 

Потім знов подивилася в дзеркало і зрозуміла, що у гніві виглядаю ще гірше. Злий і порожній погляд, я не хотіла більше бачити себе такою. 

Я стиснула рамку в руці, після чого кинула її прямо в одну з двох дзеркальних дверей шафи. Дзеркало на ній вмить потріскалось, а моє відображення змінилось. 

В тріщинах я виглядала саме такою, якою була зсередини: розбитою і зламаною, не здатною ні на що, окрім як на руйнування всього навколо і себе самої. 

Я взяла з тумбочки лампу, буквально видернувши її з родзетки, підійшла трохи ближче до шафи, а потім кинула лампу прямо в поки що ціле дзеркало.

Воно побилося і стало виглядати ще феєричніше. Маленькі уламки, які дуже нагадували скло, розлетілися в різні сторони. 

Тепер точно поранюсь... Але все одно, мені тепер все одно. 

Як загіпнотизована, я вийшла зі спальні і знов побачила дзеркала, тепер вже в передпокої між спальнями та санвузлом. 

Озирнулася навколо в пошуках чогось важкого, але нічого не побачила. Хотілось взяти щось важке і довге, хотілось розтрощити все навколо, але почати таки з дзеркал.

Кивнувши сама собі, я пішла сходами вниз, у вітальню. Підійшла до каміну, поглянула на стійку з аксесуарами для нього, взяла звідти металеву штуку з загнутим кінцем, яку, здається, називали «багор».

Посміхнулася і знов побачила своє відображення, тепер у черговій фоторамці з Едіком. Придурок так любив себе, що мав ці кляті фотки в усіх своїх будинках... Замість тупих картин, які він вішав у своїх кабінетах, щоб справити враження на інших, тут він просто тішив своє самолюбство. 

Фотки з мандрівок, фотки з тусовок, фотки з різними хвой… дівчатами легкої поведінки. Коли я була в цьому будинку минулого разу, то цих фоток тут ще не було.

Я замахнулася багором прямо по всім маленьким штучкам, які стояли навколо фоторамки, і знесла все одним махом. 

Серце забилося швидше. Я озирнулася і побачила на стіні ще одне фото: тут Едік був на фоні харківського офісу. 

Я знов замахнулася багором і вдарила по рамці так, щоб знести фото з рамкою зі стіни.

Рамка дійсно впала, але майже не пошкодилась, хіба що скло тріснуло. Тепер Едік насміхався наді мною з підлоги. Щасливим виглядав. Гад. 

В пориві ненависті, прямо голою п’яткою, наступила на його задоволену пику й одразу ж відчула біль у нозі. 

— Чорт! 

Я замахнулася багором і пройшлася ним по всій поличці над каміном, зносячи всякі маленькі сувеніри: слонів, котрих цей ідіот колекціонував, якісь яйця, іншу єрунду... 

Все розліталося, падало і билося.

Я обернулася навколо і побачила старовинний сервант, яким Едік мені колись дуже сильно хвалився. Туди він пхав свої «крутезні» старовинні сервізи. Ну, правда, як стара бабка якась, їй-богу.

Я швидко підійшла до серванту і знов побачила своє відображення. Я усміхалася... Руйнуючи це все, я відчувала... радість? 

Дура, ти не маєш права усміхатись... Ти мала піти від нього тоді, коли він запропонував аборт. 

Думала, що він схаменеться, одумається, не очікувала, що вчинить так підступно і підсипле щось без твого відому... 

Я з розмаху заліпила багором по склу, в якому ще секунду тому бачила своє відображення. 

В ногах відчувала тупий біль. Підняла стопу, побачила, що декілька уламків впилися в ліву ногу... Права стопа також боліла і це означало, що в ній теж були уламки. 

Кров на підлозі змусила згадати про Сергія.

Дуже хотілось, щоб хоч у нього все було добре. Подумала, що насправді я поїхала сюди не тому, що вважала, що тут мене не знайдуть. Навпаки, я, напевно, сподівалася, що мене знайдуть і вб’ють, як я і планувала з самого початку. Я не хотіла жити знаючи, що не вберегла свою дитину.