Дружня послуга.

У номері дівчини, яка врятувала мені життя, я зміг роздобути одяг. Вона поселилася туди разом з хлопцем. Його речі виявилися на мене завеликими, але вибору не було. Відмовившись від них, я був би змушений тікати тільки в одних штанах. Далеко в такому вигляді не втечеш, а я мусив наздоганяти одну вперту крадійку з флешкою, доки до неї не дісталися люди Едуарда.

— Як тебе звуть? — запитав я у переляканої блондинки.

— Аня, — відповіла вона, бажаючи швидше випровадити мене.

Я посміхнувся, відчувши легкий ефект дежавю. Щастило мені в останні два дні на зустрічі з ризиковими Анями. Їх наче магнітом тягнуло до мене.

— Дякую тобі! — сказав я, зачиняючи за собою двері.

Мені вдалося дістатися до кінця коридору. З маленького віконечка я зміг побачити дві патрульні машини, які їхали від готелю. Вони завершили свої справи ще до того як я вибрався. Хоч десь мене переслідував успіх.

Не наважуючись вийти через парадні двері, я переглянув на стіні план евакуації на випадок пожежі та знайшов запасний вихід. Дістатися туди можна було через кухню, тому існував певний ризик бути поміченим. Хоча, що може бути дивного у тому, щоб один із відвідувачів переплутав коридор і помилився дверима. Кухарчуки не поліцейські, тому заарештовувати на стануть.

Спустившись вниз, я не побачив нікого з персоналу готелю. Всі пропали, крім двох жіночок, які носили заморожене м’ясо з холодильників на кухню. Я пройшов повз них, але вони навіть не запитали мене куди рухаюся. Байдужі вирази обличчя та знуджені очі давали відповідь на питання, настільки жінки любили свої роботу... З одного боку це викликало тривогу, а з іншого радість.

Зрадівши успішному виходу з готелю, я стрімголов полетів до дверей. За чорним ходом мала знаходитися стоянка автомобілів персоналу.

— Далеко зібрався? — прозвучав знайомий голос у мене за спиною.

Тільки-но я опинився за дверима і ступив два кроки, як до скроні хтось приклав дуло пістолета і пригрозив мені. Однак я не переживав, оскільки за першими словами впізнав кривдника. Ми разом працювали чотири роки.

— Як ти вийшов на мій слід? — запитав я.

— Не вийшов! — відповів Вадим. — Коли бовдури ввірвалися до номера, де ти лежав з дівчиною, я одразу впізнав твій голос. Все інше елементарно склало ребус з розгадкою гучного злочину, який вчора підняв на ноги весь Харків.

— Ти звично говориш довгими фразами! — перебив я.

— А ти вічно потрапляєш у проблеми,  — відповів Вадим.

— Такий вже я…

— Дурень!

Він опустив пістолет і похлопав мене по плечу. Я аж скривився від болю.

— Справи настільки погані? — Вадим помітив поранення.

— Гірше нікуди! — відповів я.

— Давай руки, — продовжив Вадим. — Я одягну на тебе браслети.

Я подивився на нього з усмішкою, чудово знаючи, що арешту не буде.

— Не жартуй. Якщо ти хотів мене заарештувати, тоді навіщо відправив решту шукати голку в стозі сіна? Міг здати колишнього друга ще в номері.

— У мене не буває колишніх друзів! — усміхнувся Видим.

Він вказав мені рукою на свою машину. Варто зазначити, що нова посада у відділі боротьби з наркотиками не пройшла для нього без суттєвих бонусів.

— Сідай і поїхали! — наказав Вадим. — Тобі не завадить допомога.

Я мовчки пішов слідом за ним, не наважуючись противитися. Ми давно не спілкувалися, але колись пережили хороші часи. Мені довелося стати свідком його піднесення до ролі детектива. Вадим був принциповим офіцером.

Між нами наступило незрозуміле мовчання, наче багатий та бідний копи не знали як знайти між собою спільну тему. Від’їхавши від готелю десь на чотири кілометри, він все таки заговорив першим. Його цікавило багато речей.

— Ти вчора атакував офіс Лимонова? — поглянув на мене Вадим.

— Якщо відповім, що це не я, ти все одно не повіриш! — я не соромився.

— Став бандитом?

— За які кошти тачка? — запитав я у відповідь.

Вадим засміявся і пригальмував.

— Взяв кредит, — сказав він. — Наш відділ непогано заробляє.

— Даєте дах торгівцям райським порошком?

— Не всі! — відповів Вадим.

— Але тачку нову ти собі взяв…

— Я нічого тобі пояснювати не буду! — він завів двигун і рушив далі.

Минули дві хвилини напруженого мовчання.

— Я третій місяць слідкую за офісом Лимонова, — зізнався Вадим. — Ти ж знав, що після вбивства твого батька його наступник приєднався до продажів наркоти у Харкові. Говорять про появу нових точок збуту у бізнес-центрах. Там продають тільки елітні товари для елітних клієнтів…

— Ти ж не просто так це говориш! — я не зводив з нього очей.

— Ви з подружкою викрали у його офісі флешку. Говорять, що на ній може бути так званий «чорний список» клієнтів Лимонова. Едік звик ретельно вести бухгалтерію, записуючи боржників з політиків та бізнесу, і потім тримати їх на гачку. Багато з них готові цілі статки віддати за ті таблички з цифрами…