Я все зробила правильно.

Прокинувшись, я відчула руку Сергія у себе на талії. Cпокійне дихання мені в шию і рівномірний стукіт серця підказували, що він ще спить. Серце забилося частіше... Відчувати чуже тепло, відчувати, що Сергій поруч, знати, що він захистить мене — все це було дуже приємно. На мить я подумала, що, напевно, могла б залишитися тут, з ним, і навіть змиритися з його планом помсти. 

З Сергієм мені було дуже комфортно, не зважаючи на обставини. Але я не хочу бути слабкою, не хочу знов прив’язуватись. Авжеж, він не такий як Едік, це одразу видно. Поруч з таким чоловіком навіть в найнебезпечнішій ситуації відчуваєш себе впевнено і спокійно. Якби ми зустрілися за інших обставин, я б, напевно, закохалася в нього. Однак зараз моє серце надто виснажене і навряд чи взагалі здатне на такі почуття.

Мені дуже хотілося ще раз поцілувати Сергія, але я розуміла, що такі дії можуть розбудити його, і тоді весь мій план провалиться. Якби ж він не був таким впертим і просто погодився здати Едіка конкурентам, то ми б могли бути разом. 

Але ні, Сергій обрав свій вид помсти. Він дуже впертий, але я така сама, тому нема сенсу ображатися, чи шкодувати про щось. Мені просто треба йти далі, бо я все ж таки не можу відмовитись від задуманого. Через те, що ми в схожій ситуації, Сергій повинен мене зрозуміти. 

Я обережно вивільнилася з його обіймів і встала з ліжка, після чого почала  швидко і тихо вдягатися. Так, м’ята червона сукня була явно ненайкращим варіантом одягу для втечі, але поки що обирати не доводилось.

Шляху назад не було, я вже отруїлася і, напевно, ніколи не зможу покохати і довіритись знов, хоча Сергій... Думаю, він дійсно був би гідний таких почуттів. Навіть поранений, він весь час думав про мене. Коли я впала в ступор, він міг мене кинути, але не став. Що за чоловік і чому ми не зустрілися раніше? Тоді все могло б закінчитися інакше. 

Я сумно усміхнулася, а потім підійшла до його одягу, де мала залишатися флешка. Швидко знайшла її в одній з кишень, вклала в свою сумочку і вже хотіла-було піти, однак згадала про пістолет і набої.

Без пістолета я не зможу захистити себе, а він легко зможе роздобути собі ще один. 

Без флешки ж йому точно буде тільки краще. Я швидко продам її, а потім відправлю йому половину грошей, які виторгую у конкурентів Едіка. Сховатися і перечекати пошукову операцію його шавок у нього має вийти, бо...  Бо це він, Сергій, в нього є всі необхідні для цього навички. 

Без мене йому також буде тільки краще, бо я не така сильна ані у фізичному, ані в ментальному плані. Можливо, так він зможе відпустити ситуацію і почати жити далі. Знайде собі нову дружину, вона народить йому дитину, буде кохати його так, як він того заслуговує, по-справжньому. 

Я підійшла до свого телефона, який стояв на зарядці, витягнула зарядку з розетки, після чого поклала це все до сумочки. Ліки залишила на тумбочці, сподіваючись, що Сергій хоча б додумається обробляти рану антисептиком.

Потім пішла до передпокою, взула туфлі, вийшла з номеру і замкнула Сергія на ключ. Якщо раптом хтось буде ломитися в двері, так він принаймні почує. Подумавши, відчепила від ключа масивний брелок і просунула ключ назад до номеру, в щілину між дверима і підлогою.

Сподіваюсь, він не буде тримати на мене зла і думати, що я просто користувалась ним і його добротою. Все було не так, просто... Я вже зламана, з цим нічого не поробиш.

Вийшовши з готелю, озирнулася по сторонах. На вулиці все ще було темно, машини не їздили, люди не ходили. Пішла в найближчий провулок, щоб обрати собі нову машину. 

На стоянці догнивали ланоси та лади, ті два види машин, які я ненавиділа всіма фібрами душі. Хоча, з іншого боку, що може бути менш помітним, аніж сірий Daewoo Lanos? Ця машина ніби створена для того, щоб маскуватися серед собі подібних. Шкода тільки, що під капотом в неї сама фігня...

Я піднесла до машини телефон, щоб перевірити, чи поставлена вона на сигналізацію, і одразу усміхнулась. Авжеж, навіщо таке на сигналку ставити? Правда, з такими старенькими моделями і відкривати доведеться дідівськими методами.

Я зітхнула, потім дістала з сумочки невеличку металеву лінійку, завела її під нижній ущільнювач бокового скла на дверцятах зі сторони водія й обережно підділа його. Поступово, я від’єднала ущільнювач по всій довжині скла і отримала необхідний мені сантиментрову щілину між склом і обшивкою дверей. Дістала з сумочки проволоку, яку брала спеціально для випадку, якщо доведеться угоняти якусь допотопну тачку. 

Потім вигнула на одному кінці проволоки невеличкий крюк, яким планувала зачепити і приклала її до дверцят: треба було відміряти відстань від нижньої кромки дверного вікна до нижньої кромки ручки. Саме на такій відстані я зігнула проволоку.

Після того залишилось не так багато — вставити крюк з проволоки в простір між склом і дверною рамкою та провернути крюк так, щоб захопити верхню тягу блокуючого механізму замка. 

Вийшло тільки за пару хвилин: все ж, я давно вже цього не робила.

Я усміхнулася, підняла тягу вгору і просунула її вперед, після чого натиснула на ручку дверей, які тепер дуже легко відчинилися.

Сіла за руль, зняла захист під ним, потім відкрила і зняла контактну групу, щоб побачити дроти і переставити їх так, щоб машина завелась. 

Для цього треба було замкнути лівий нижній і правий верхній дроти, на цій тачці це були червоний тонкий і червоно-чорний потовше. Потім лишалося тільки замкнути систему шматочком дрота, який би торкався різними кінцями лівого нижнього і правого верхнього отворів.