Відверта розмова.

Ми лежали поруч і мовчали. Я ще довго не міг зрозуміти чому довірився цій дівчині. Вона двічі врятувала мені життя, хоч нею й керувало прагнення вирватися з лап бандюків з моєю допомогою. Аня також мріяла використати крадену флешку, однак чи був у тих мріях союзник, з яким їй захотілося би поділитися важливою інформацією. За викрадені нами файли багато конкурентів Едуарда могли викласти захмарні суми, достатньо великі для купівлі будинку в Іспанії, чи вілли на узбережжі Флориди.

Вона лежала і дивилася, думаючи, що я заснув після оброблення рани. Я й справді на короткий час знепритомнів, але згодом повернувся до тями. Мені, чомусь, не подобався її погляд. Аня дивилася винуватими очима, наче вже зробила щось таке, за що вибачалася.

Я не подавав вигляду, що прокинувся.

Вона ще довго не відводила очей, однак врешті теж відвернулася та сконцентрувала погляд на моєму одязі, який звисав з батареї.

Коли Анна відвернулася від мене, я розплющив очі. Хоча, краще би цього не робив. Поруч лежала наполовину оголена жінка із розкішною фігурою. Їй вдавалося підтримувати себе у дуже хорошій формі. Під час операції я стримувався від подібних думок, тому не потрапив у пастку, але знеболювальне подіяло і шок пройшов, поступившись місцем дивним думкам. Я намагався прогнати їх, бо вони були небезпечними.

Вона обернулася обличчям до стелі. Я примружив одне око, однак друге не зміг змусити заплющитися. Хотілося дивитися і насолоджуватися побаченим. Я ніколи не був занадто сором’язливим, тому продовжував витріщатися на її груди. «Лиш би вона цього не помітила!» — крутилося в голові.

— Ти прикинувся сонним, щоб розглядати мене? — запитала Аня.

Я почервонів, не знаючи як приховати присоромлене обличчя.

— Я подумала, що під час обробки зробила щось не так, — сміялася вона. — А ти насправді не спав, а просто прикидався…

— Сама винна, — усміхнувся я. — Хіба я міг не витріщатися!

— Може я ще у чомусь винна?

Ми дивилися одне на одного, готові засміятися у будь-який момент.

— Зранку я думала про різне, — вона сказала першою. — Але навіть на долю секунди не могла уявити, що ввечері лежатиму в спідньому перед ледве знайомим хлопцем із простріленим передпліччям.

— Все буває вперше! — відповів я.

— Я читала про тебе у газетах, — вона вирішила змінити тему.

— Там писали, що я вбиваю та їм молодих дівчат?

Анна приємно усміхнулася, хоча не зрозуміла жарту.

— Там писали, що ти покинув батька у момент кризи і відмовився допомагати йому у сімейній справі. А ще про твої вибрики та гулянки за батькові кошти.

Я відвів очі, щоб не показувати сором, але на питання відповів.

— Все це правда. Я справді покинув батька, вирішивши відмовитися від його бізнесу. Мені не подобалося займатися тим. Нудно і нецікаво…

— І ти пішов служити у поліцію?

Я намагався бути серйозним і дивитися їй в очі, але хотілося мені зовсім іншого. Її тіло відволікало мене від відвертої розмови.

— Мені не хочеться про це говорити! — відмовився відповідати я.

— Як хочеш. Просто поцікавилася з ким лежу в одному ліжку.

— Я пішов служити назло батьку. Коли покидав будинок, крикнув йому у відповідь, що колись посаджу його у в’язницю разом з партнерами.

— Чому ти так сказав?

Вона дивилася на мене, проявляючи щиру цікавість.

— Він якось накинувся на мене з кулаками і почав кричати, що я тупий слабак. Голосно висварив рідного сина перед колегами, принизивши та розтоптавши. Заявив при всіх, що такому слимаку ніколи не знайдеться місця у сімейному бізнесі, а йому завжди буде тільки соромно...

— Ти на вигляд зразковий поліцейський, — похвалила Аня. — Не вірю у цю історію. Більшість батьків могли би тільки пишатися.

— Це жарт? — запитав я.

— Ну, якщо не рахувати крадіжки документів, стрілянини та бійок…

— До служби я був розбалуваним мажором.

Аня не повірила, оскільки особисто знала багатьох таких.

— За що тебе вдарив батько? — запитала вона.

— Я вкрав кошти з благодійного фонду, які він просив перерахувати хворим дітям. За них цілу ніч гуляв з друзями, роздавав наліво і направо, а наприкінці завалився з повіями до басейну. Це встигли зняти журналісти…

— Ти не про себе говориш!

Я дістав телефон і показав у інтернеті посилання. Вона дивилася на мене, не приховуючи здивування від побаченого. Не кожен вірив у моє минуле.

— Ти повний сюрпризів.

— І це ще на колишню дружину не скаржився,— додав я.

Вона посміхнулася, дивлячись мені в очі. Але я дивився на...

— Ей, припини витріщатися! — посварилася вона. — Розкажи краще ще щось цікаве. Не кожен день зустрічаєш когось з такою біографією.

— Що тільки не розкажеш привабливій дівчині, — додав я.