Прорив донизу.

Вона здавалася мені нахабною, скупою та недалекоглядною. Підпалити цигарку і ввімкнути пожежну сигналізацію. Після цього я захотів вийняти з кишені шокера та тріснути так само, як зробив це з охоронцем. Замість того щоб втекти під виглядом звичайних працівників офісу, їй захотілося бойовика.

Мало того, що вона влаштувала шоу. Послизнувшись, бідолашна ледве не скрутила собі шию. Мені довелося спіймати її на руки та відпустити. Не знаю навіщо я вирішив діяти спільно. Щось підказувало, що можна прикинутися союзником, а тоді здати крихітку поліцейським.

— Навіщо ти підпалила? — запитав я, дивлячись на її посмішку.

— Почнеться метушня і ми втечемо, — сміялася вона.

Божевільна валькірія у мокрій сукні, котра підкреслювала її фігуру, ще більше викликала бажання та неприкриту цікавість. Десь на глибині підсвідомості мені захотілося дізнатися, що вона може витворити у наступну хвилину. Але звуки сирени та ситуація за вікнами мотивували мене брати ситуацію у власні руки.

— Чого застиг? — запитала вона, зупинившись біля вхідних дверей.

Я повернувся до робочого комп’ютера і захопив звідти флешку, котру витягнув із сейфу разом з іншим добром. Анна-Марія помітила мій рух, однак жодним чином не висловилася проти нього.

— У коридорі стоять якісь два бегемоти, — підказала вона.

— Не злякалися сигналізації? — пожартував я.

Вона подивилася на мене з бажанням врізати, але не наважилася на задумане, оскільки побоювалася видати себе зайвими звуками. Горили стояли зі зброєю, тому її страх був цілком обґрунтованим.

— Ти зробиш щось? — пошепки промовила вона до мене.

Я став біля неї і навмисне нахилився максимально близько, щоб поглянути за дверний скіс на охоронців. Наші тіла на мить доторкнулися, змусивши її знову затамувати дихання від несподіванки. Щось у тому було надміру особистого.

— Знімай сукню! — сказав я.

Вона витріщилася на мене повними гніву очима.

— Я цього не робитиму! — відповіла Анна-Марія.

— Тоді відволікай їх так! Уяви, що голова запаморочилась від диму, давай!

Я легенько штовхнув її вперед через прохід, а сам затримався за дверима. Мій погляд зупинився на вогнегаснику, який стояв спертим за шафою.

Охоронці тим часом застигли на місці, прицілившись у дівчину. Вона впала на підлогу, майстерно вдаючи запаморочення від їдкого диму. “Акторка” зіграла на відмінно. За долю секунди два кремезні лисі бугаї зірвалися з місць і побігли до неї, щоб перевірити чи випадково не задихнулася. За труп у офісі шеф обом повириває кадики і вставить замість них по кульковій ручці для дихання.

— Допоможіть! — почала благати вона.

Я стояв за дверима і посміхався, знаючи яким чином атакуватиму.

Перший зігнувся над нею, притримуючи голову руками. Другий раптом вирішив зайти у кабінет і поглянути звідки взялася незнайомка. Вони заходили всього хвилину до того, але нікого не помітили, а тут якась дівчина у мокрій сукні.

Я вирішив діяти, тільки-но рука з пістолетом опинилася у кабінеті. Різкий замах вогнегасником допоміг мені ефективно позбутися першого супротивника. Металевий корпус вдало зустрівся з щелепою і змусив його відрубитися на кілька годин. Другий занепокоївся, почувши дивні звуки.

Вистрибнувши з вогнегасником із кабінету, я помітив наступного ворога. Він виявився швидшим за колегу і встиг виставити пістолет поперед себе ще до того, як я з ним зблизився. Прозвучали два постріли, котрі змусили мене на секунду заплющити очі та змиритися зі смертю.

Але сталося зовсім інше. Я вижив. Анна-Марія встигла штовхнути його вбік і траєкторія пострілів суттєво змінилася. Кулі минули мене, полетівши у бік колекції портретів на стіні власника кабінету.

Охоронець відвернувся до Анни-Марії, спробувавши вдарити її, але з другої спроби я вже не став дарувати йому стільки часу. Металевий вогнегасник знову розлетівся широкою дугою та зустрівся з товстим лобом.

Пролунав важкий звук, а тоді охоронець звалився на скляний столик.

— Ти в порядку? — запитав я у дівчини, яка врятувала мені життя.

— Ще раз мене штовхнеш, я… — спробувала сказати вона.

Договорити не вдалося. На поверсі почулися чиїсь важкі кроки.  З верхніх поверхів бігло багато людей. Зазвичай вони оминали поверх, на якому розташовувався кабінет начальника, однак після ввімкнення сирени наважилися спуститися, не чекаючи ввімкнення ліфту. Офіс евакуювали, доки не вдалося знайти джерело пожежі.

Все сталося саме так, як вона запланувала. Хоч я у це не вірив.

— Зачекай! — я притримав її від невдалої спроби почати сварку.

— Ти штовхнув мене! — вона піднялася і поглянула з викликом.

— Можу поцілувати, щоб не боліло, — сказав я.

На мить між нами затрималася пауза, пов’язана з невдалим жартом.

— Оцих краще поцілуй, — показала вона на непритомних охоронців.

В одного на грудях зашипіла службова рація. Я підняв і спробував прислухатися. Говорив хтось із керівників, повідомляючи, що до будівлі почала з’їжджатися поліція та пожежна допомога. Це було водночас і добре, і погано. При поліцейських охоронці не так активно полюватимуть на нас із вогнепальною зброєю.