Розділ 17

Підхоплюю Торі, яка доволі тихо сидить у сумці, проте це й не дивно, адже вона зараз активно працює над відновленням моєї й своєї магічної енергії. Знаходитись у голові цього покидька було не так вже й просто. 

Ми з Альбертом та Германом заходимо до ліфта і там помічника мільярдера прориває:

– Яка ти сильна, Ніно! Я й не сподівався, що в тебе з першого разу все так чудово вийде. То що? Це був той навіювач? Син його? А він хоч справді син Айвазова?

– Альберт, – зупинив його Верес. – Ти вже й мене вморив своїми запитаннями. Можливо їй треба час. Ми ж не знаємо нічого. 

І зацікавлений погляд на мене. Два зацікавлені погляди. 

– Що до того чи син він йому – Ієн нерідний Айвазову. Сказав мені, що то його вітчим. І так, це був ментальний маг, який досконало вміє навіювати. А зараз, я щиро сподіваюся, ми станемо свідками його затримки. Бо якщо ні, то він знову зможе повпливати на рішення. 

Все-таки відчувала напругу через це. Адже куратор, хоч і прочитав, але нічого на сповіщення не відповів. 

Та хвилювання мої були даремними. Неподалік від ходу два чоловіки у поліцейській формі тримали Мілоша під руки, а той істерично волав:

– Не маєте права! Я ні в чому не винний. Це мій батько. Як докажете мою провину? А ніяк!

– Ви затримані до з'ясування усіх обставин, – офіційно повідомив йому один з уповноважених. 

– Курррочка, – тим часом таки помітив мене Ієн. 

Варто було, мабуть, йти звідти, але ж як можна пропустити таке видовище?

– Ти мені за все заплатиш, – аж хрипів бідолаха.

– Приємного тобі відпочинку! – крикнула у спину Мілошу, якого вже майже запхнули у службову машину. 

– Його затримують звичайні…

– Поліцейські, – перебила я Германа. – Ну вони не зовсім звичайні, але для загалу такі домовленості, щоб наші й ваші служби порядку були в однакових формах. Там тільки одненький значок є, що їх відрізняє. Загалом, ми всі можемо дружньо видихнути, – радісно всміхнулася обом чоловікам. 

– Його відправлять у вашу ту магічну в'язницю? – поцікавився Альберт, поки ми проводжали поглядом поліцейську машину. 

– Сумніваюся, що вони щось на нього зможуть нарити. Але місяць точно протримають, поки справу офіційно не закриють. З навіюванням в нас суворо. Лише за дозволом таке можна робити й у дуже рідкісних випадках. Тому його будуть перевіряти усіма можливими методами. Він був впевнений, що не отримає покарання, але трошки забувся про право утримання до вияснення усіх обставин.  

– Він не встигне знов переконати замовників, бо тендер завершиться раніше, – теж всміхнувся Герман.

– Бінго! – вигукнула я, задоволена своєю роботою й тим, що все так швидко вирішилося. 

Надто швидко – шепотіла та клята відьомська інтуїція…

– Ніно, ти просто неймовірна! – вигукнув Альберт радісно. – Треба це відсвяткувати. 

Чоловіки відразу ж глянули на мене.

– Еееем, не знаю навіть, – засумнівалася трохи яку дати їм відповідь. – Торі треба спокій зараз.

– Я вже майже в нормі, – трохи ніби п'яно відізвалася Тортилья з сумки. 

Зараз в неї завдання знову наситись магічною енергією з загального підпростору чародіїв. 

– Можемо завезти твою тваринку додому, – запропонував Герман і, судячи з того, що Торі на це не огризнулася, їй дійсно ще треба час для повного насичення. 

– Просто ну як не відсвяткувати таку швидку перемогу? – радісно, надто вже радісно плескав у долоні Альберт. 

От саме у цей момент мені треба було зупинитись і прислухатись до себе. Та де там. Раціональні думки зазвичай приходять тоді, коли я вже наробила купу помилок. 

Конкретно у цій ситуації я й сама була в якійсь ейфорії через свою перемогу над Мілошем. Ну бо ж гівнюк він, а такі мають періодично по носі отримувати.  

І не боюся я його погроз, бо відкрито він мене не зачіпатиме – проти блискавки побоїться виступати. Ну а усілякі провокації з його боку це дурнички дитячі.

Ще душу гріло те, що я матиму рік життя без відпрацювань відьомських. 

От саме так радісно я й крокувала в найбільшу у своєму житті пастку…

– А давайте дійсно відсвяткуємо, – теж всміхалася я, немов дурепа… якою тоді й була насправді. 

Ми на машині Германа спочатку поїхали до мене додому, де я залишила Торі відновлюватись.

– Куди тебе ото несе? – запитала свинка, коли помітила що я збираюся виходити з квартири. – Пригод захотілося на свою чарівну дупцю? – Торі розтягувала слова і погляд її був розфокусований. 

Такі от наслідки перенаправлення великої кількості енергії. Та я й інакше не могла вчинити, бо втриматись у свідомості Ієна було дуже непросто. Якби в мене не було фамільяра, то ось такою, а може й з гіршими наслідками, була б я. Та я знала, що Торі швидко відновиться, тому за неї не переживала. 

– Я ненадовго, – відповіла їй, вже відкриваючи вхідні двері. – Вип'ємо по кілька коктейлів, відсвяткуємо перемогу і я повернуся додому.