Розділ 11

Кожного разу думаю чому так рідко навідую свою бабцю по маминій лінії, Альберту Орестівну, й от коли вже знаходжуся у її “володіннях” – розумію чому. 

Ця жінка свого часу, як і я мрію, відпрацювала повинності та відмовилася від відьомської сили на користь звичайному життю, сходила п'ять разів заміж і тепер доживає віку в розкішній п'ятикімнатній квартирі від останнього чоловіка, на статки першого чоловіка. От інколи мені здається, що вона якимось чином зберегла свої відьомські сили, бо це ж як треба так жити, щоб колишній перший чоловік переписав на тебе половину свого бізнесу і вмер, а останній теж вмер, лишивши квартиру в елітному районі міста. 

Мій батько завжди каже, що відьму з моєї бабці витягти просто неможливо. 

– Які почесні гості до мене явилися, – з порогу почала свою улюблену пісеньку Альберта Орестівна. – Ще ж ніби не Новий Рік і не Різдво... 

– Берта, не починай, – відмахнулася від неї, проходячи до квартири. – Місяць тому я забігала. 

На мою бабцю не можна казати бабця. Вона в нас або Альберта або скорочено Берта. Жінці вже добрих сімдесят з хорошим таким гаком, а вона розгулює по квартирі у червоному пеньюарі, з яскравим манікюром, нафарбованими губками та келихом чогось з бульбашками. Називає Берта той вічний келих корисним заспокійливим.

Загалом старіти вона не збирається і вже два місяці бігає на побачення, шукаючи собі наступного бідолаху, ой, чоловіка тобто.  

– Ти забігала, бо тебе твій батько відправив перевірити чи не захолола я тут, – пирхнула Альберта і грайливою ходою направилася до кухні.

– Вони з мамою хвилювалися. Ти не відповідала на телефон два дні, – розвела руками, шкрябаючи у незручних капцях для гостей за нею.  

– Бо в мене є особисте життя. Маю право у свої роки бути поза зоною досяжності. А твій батько…

– Благаю тебе, – занила, підіймаючи складені долоні. – Не починай свою улюблену тему. Я до тебе дійсно по дуже важливій справі сьогодні прийшла. Можна сказати, за професійною порадою.

Коли б я не навідувалася, Альберта завжди має тільки одну темку для розмов – мій батько. Він поганець, який зіпсував моїй мамі усе життя. Він бідний. Він нікудишній. І взагалі що це за фамілія така у чоловіка. 

Ось чому я не дуже люблю сюди навідуватись. Альберта Орестівна має абсолютно взаємну неприязнь з моїм батьком і це мало того що продовжується роками, так ще й не набридає їм обом. 

– Що там вже в тебе трапилося? – насупила підфарбовані брівки Берта. – Знову той куратор чіпляється? Давно казала тобі, що можу з ним швиденько розібратись. Старі зв'язки з інституту нікуди не ділися. 

– Гірше, Берто, – зітхнула важко, розуміючи, що зараз мені треба буде швиденько, але детально їй усе розповісти. – Набагато гірше. 

Довелося витратити ще двадцять хвилин на переказ останніх подій у моєму житті.

– То кажеш він мільярдер, – задумливо мовила моя бабця. 

– Господи! Я тут скільки часу розпинаюся і про темряву, і про його проблему, про мою, вкінці кінців, проблему з нормальною сукнею, а ти все, що почула це його якийсь там статус, – справедливо обурилася я. 

– Я почула головне. Все інше, то вже просто деталі, – хмикнула гордовито Альберта. – А сукня це взагалі не проблема. Зараз організуємо тобі найкращу з останньої колекції. Поки ми чай поп'ємо, дівчата вже привезуть нам варіанти. 

Вона швиденько схопила свій телефон і зробила кілька коротких дзвінків. Тепер до нас їхали її дві знайомі стилістки й візажист з перукарем. Буквально п'ять хвилин і моя проблема вирішена… Магія! От така в мене “фея”. 

Заради цього доведеться посидіти й послухати її поради та… пропозиції. 

– Отже, ти нарешті зустріла нормального мужчину, – поклавши слухавку, перейшла до наступу моя бабця. – Про цього Вереса навіть я чула і бачила його одним оком на благодійному аукціоні. Нічогенький він такий…

– Не продовжуй, – скривилася. – Я не витримаю цього. Не буду з тобою чоловіків обговорювати.

– От і дарма. Вже б давно заміж вийшла, аби мене слухала.

– І розвелася, – додала єхидно. 

– Теж непоганий варіант, – не кліпнувши, продовжила Берта. – Я он п'ятьох собі брала і тільки два з них не браковані виявилися. Три середніх – нулі без палички… Хоча ні, якраз там все ото через паличку й закрутилося…

– Фу, Берто, припини! 

– Та ти ж доросла вже дівчина, – засміялася моя бабця.

– З бабусями про котів розмовляють, рецепти в них запитують, а не палички чоловічі обговорюють, – з докором мовила до цієї безпардонної жінки. 

– То все стереотипи, крихітко, – хмикнула вона і, підсунувши чашку, налила туди зовсім не чаю. – А я маю тебе налаштувати на шлях до серця мільярдера Вереса.

– Та нащо він мені впав! І я не та, на кого такий гляне. І взагалі, я тільки зі стосунків вийшла. Берто, не знущайся з мене. 

– Звісно, краще знайдеш собі такого, як твій батько – з трьома копійками у кишенях і зміниш дурне прізвище Курочка на Огірочка якогось! – звично почала сваритись Альберта. 

– А я своє прізвище лишу, – заявила вперто, опускаючи той факт, що взагалі не збираюся ставити штамп у паспорті. – Воно мені до вподоби.