Розділ 10

Вийшла з кав'ярні я ще з більшою кількістю запитань, ніж туди зайшла. Швиденько попрощалася з куратором, не давши йому змоги розпустити руки та обслинити свою щоку, і побігла до своєї квіткової крамнички. Сьогодні в мене хоч і вихідний, але треба домовитись з Лікою, власницею магазину, про форс-мажорну відпустку. 

Роботу втрачати не хочеться та я чітко розумію, що поки з Вересом не розберуся, нормально працювати не зможу.

Ще й новина про Женев'єву не виходила з голови. Ця відьма свого часу наробила багато біди у нашому світі. Ми її діяння ще на першому курсі вивчали. Адже вона фактично випустила потойбічних тварюк, які харчувалися людською енергією та робили Женев'єву ще могутнішою. В цей час світ потопав від воєн та хвороб, які ніхто не міг вилікувати. Люди мерли цілими поселеннями й лиш в магічній спільноті знали справжню причину цих страшних хвороб.

Кілька десятиліть велася боротьба з Женев'євою та її прибічниками, які вважали себе господарями світу, а людей своїми рабами. Відьму впіймали й вік свій вона доживала вже у підземеллях Ларнаса. А от наслідки її діянь ще довго шкодили цьому світу. І зараз не до кінця ліквідовані. В нас навіть є факультет в інституті, де навчаються бойові маги, завдання яких це пошук та ліквідація темних сутностей, які інколи ще дають про себе знати.

Тому, знаючи що Женев'єва була присутня колись у житті сімейства Верес, я чітко розумію – це якась чергова велика гра нашої геніальної ректорки. 

Жінка вона розумна і добра. Але її жага викорінити зло колись її ж і доконає, або мене доконає. Бо я всього лише маленька відьмочка, а не великий борець з темними силами. То певно призвання треба мати, щоб життя магії присвятити. Я ж прагну простого людського існування. Та все, здається, летить шкереберть, бо з якоїсь не відомої причини ректорка обрала саме мене.

Забігаючи у крамницю, приймаю єдине правильне у цій ситуації рішення – не думати про це наперед. Бо якщо я маю рацію і наша ректорка почала нову якусь підпільну операцію, то рано чи пізно мені повідомлять правила гри.

Відпустку на тиждень своїм коштом мені дали неохоче. Хоч в мене чудові відносини з Лікою, але продавчинь в неї мало і тепер їй доведеться теж дівчат підміняти. Та все ж я вперше про таке попросила, сумлінно до цього виконуючи свою роботу. Тож в мене тепер є вільний тиждень та велика надія, що я за цей час встигну розв'язати проблему Вереса і мені нарешті хтось пояснить що взагалі відбувається та до чого тут моя бідна відьомська середньостатистична шкірка. 

Думала ще дорогою до дому забігти у магазин, але на пів шляху мене зупинив дзвінок телефону. 

– Слухаю, – відповідаю на невідомий номер.

– Доброго дня, Ніно, – приємний баритон Вереса добряче дивує. 

Думала, за потреби до мене подзвонить секретарка чи той самий Альберт та точно не мільярдер власною персоною. 

Хіба в нього так багато часу? А коли ж жити своє розкішне життя? Гольф там чи вікенд в Маямі. Нащо оце особисто якійсь відьмі дзвонити? Дивний і некласичний певно він мільярдер.

 – Доброго? Чим зобов'язана? – запитую, балансуючи на межі ввічливості. 

– Ми домовились про зустріч. Вона відбудеться сьогодні ввечері у ресторані “Небеса”.

Тако собі спираюся до стіночки якогось будинку, бо місце вони обрали, я б сказала, мільярдерське. Про цей ресторан чули всі. Мало хто в ньому бував. 

– І? О котрій мені треба там бути? – запитую таким тоном, ніби снідаю й обідаю у тих Небесах. 

– Я заїду за тобою і… Ніно. Мені не дуже зручно тобі про це говорити та все ж я мушу повідомити про певний дрескод. Мій водій заїде за тобою та завезе у потрібний салон. Там дівчата вже попереджені…

– Почекайте, пане Верес, – зупиняю його ввічливі намагання пояснити мені, що такого волоцюжку як я у таке фешенебельне місце як Небеса не пропустять. – Тобто ви мені подзвонили особисто, щоб повідомити про дрескод? 

– Місце зустрічі не я обирав і, розуміючи що ти, Ніно, не з мого світу, я вирішив піти тобі на зустріч та запропонувати певну допомогу. Це протизаконно у твоїх очах? – змінив ввічливий тон Герман. 

– В нас з тобою один і той самий світ, шановний мільярдер Верес, – холодно відповідаю. – І я чудово розумію який саме одяг треба для такого місця, як Небеса. Тому кажи на яку годину я там маю бути. Інше тебе не стосується.

Аж носа задерла, як справжня горда відьма. 

– Я заїду за тобою особисто, – так само холодно відповідає Герман. – Перевірю чи ти правильно все зрозуміла.

– Як бажаєш, – пирхнула в телефон. 

– О восьмій вечора чекай на мене, Курочка. 

– До вечора, – все ще говорю роздратовано.

– До вечора, – чується приречений голос мільярдера. 

Так йому й треба. Надумав з незалежної відьми попелюшку робити. 

От тільки де тепер до восьмої вечора цій незалежній відьмі знайти таку сукню, яку можна було б одягти у ті кляті Небеса?

Незалежна, але бідна відьма попленталася додому.

Без моєї бабці тут не обійтися. Ех. Планувала до родичів поїхати, от і є нагода заскочити.

Є в мене “фея” одна…