Розділ 9

Забігаю в кав'ярню, відразу ж помічаючи щасливого куратора. Він махає мені та показує на лате, що вже чекає на мене разом з моїм улюбленим тут круасаном з вишнями й шоколадом. 

– Доброго дня, Ніно, – Влад за звичкою обіймає та чмокає у щоку.

– Бували й добріші, – буркочу, сідаючи й відпиваючи лате. 

– Не розумію твого невдоволення, – переходить до справи Влад, роблячи непримітний рух долонею. Ми опиняємося у прозорій бульбашці, яку відвідувачі не бачать, але вони тепер і не чутимуть про що ми говоримо. 

– Серйозно? По-перше, чому ти завчасно не попередив про завдання? По-друге, звідки така щедрість? Цілий рік свободи за легку справу? І по-третє, за ним темрява стоїть. Ти знав про це? – видаю все й відразу.

– Тобі не здається, що варто було б якось більш з повагою до свого куратора говорити? – і не збивається все вивалювати Владислав Вікторович. 

Мовчу, виразно на нього дивлячись та чекаючи пояснень. 

Куратор важко зітхає.

– Гаразд. Я теж дізнався в останній момент. Вірніше буде сказати – мене перед фактом поставили. Це якийсь там далекий родич нашої з тобою любої ректорки Феофанії.

– Хто? Верес? – не розумію його спочатку.

– Та помічник його, – відповідає роздратовано. Я ж чітко бачу, що і куратора мого не все влаштовує. – Альберт Родовський. Він далекий родич нашої Феофанії й він з нею говорив, а не зі мною. Тоді вже ректорка дала мені чіткий наказ, магічно підкріплений, щоб ти розуміла. Я не міг її не послухати. 

– Нічого собі, – буквально випадаю в осад від таких новин.

Магічний наказ це не те, чим може розкидатись Феофанія Мендельс. Їх в неї, як в ректора, всього три на рік є. Тому звісно я розумію, що влипла ще більше ніж могла собі уявити.  

– Сам у шоці, – зітхає мій куратор.

– Щось тут не те, – думаю вголос. – Альберт сказав мені він від тебе прийшов, а не від нашої ректорки. І я не думаю, що вона б розкидалася своїми магічними наказами просто тому, що то якийсь там родич… І ще одне – моя винагорода це твоя ініціатива чи частина її наказу? – запитую, вже розуміючи – цей хитрий жук не подарував би мені таку можливість прожити спокійно цілий рік. 

– Ну він сказав тобі, що від мене, бо так ти б відразу щось недобре запідозрила. Феофанія ж не керує випускниками. А стосовно винагороди, – замовк, ковтаючи свою чорну каву. – Я б тебе так просто і на довго від себе не відпустив.

І знову його цей коронний погляд – ти все одно колись будеш моя. 

Цього разу навіть не бентежуся, бо зараз не до зазіхань куратора на мою привабливу відьомську шкірку.

– В тебе є якісь думки? – від хвилювання нахиляюся над столиком до нього. – Куди це мене втягнули й чим воно мені виллється?

– Я мав сьогодні вночі видіння.

Мені вже здається чи його голос і справді звучить, як там кажуть, немов з могили? 

– І? Не тягни, будь ласка. Я зараз лусну від перенапруги, – благаючи дивлюся на куратора, який тим часом зомбі нетямущого з себе вдає.

– І там була ти, Ніно. Окутана темрявою, стояла посеред розкішної кімнати… у весільній сукні стояла. 

– Дурничка це, а не видіння, – пирхаю відразу ж, не даючи йому договорити. – Я і весільна сукня це речі несумісні. Але дякую за попередження. Тепер буду минати десятою дорогою навіть білі сукні.

– Не думаю, що це все просто так, Ніно. Ти маєш рацію. Феофанія не та, хто буде просто допомагати далеким родичам. Та й саме завдання ну, скажімо прямо, дуже легке. 

– На відміну від Вереса. Ото загадка прям, – буркочу собі під носа, поки допиваю залишки лате. Круасан лишається ціленьким. Апетиту зовсім нема. 

– Я благаю тебе, Ніно. Не намагайся дослідити його. Я тут трохи пошукав про цю родину інформацію. Там не все так просто. Можливо молодший Верес і не підозрює, але його прадід був одружений з відьмою. 

– Пх. Та нас так багато. Пів світу одружені з відьмами й навіть не здогадуються про це. 

– Його першою дружиною була відьма Женев'єва. 

Аби стояла, то точно б впала на сідниці. 

– Же… Женев'єва Де Воль? – голос тремтить і я запинаюся, не в змозі виговорити з першого разу це ім'я. – Ти хочеш мені сказати, що цей Герман Верес правнук найжорстокішої лиходійки магічного світу за всі часи? 

– Не знаю. В його прадіда після неї було ще дві дружини. Але навіть те, що вони були знайомі, робить цю родину дуже небезпечною для тебе.

– І дуже цікавою, – муркочу тихенько.