8 (1)

Кіра

Найперше, що я змогла усвідомити: довкола дуже холодно. І коли Анрі поцілував мене, на заміну кризі, що сковувала моє тіло, прийшов спалах жару. Настільки потужний, що я перелякалась. Раптом я не зможу його відштовхнути і дозволю розтопити себе, а потім від крижини залишиться лише калюжка води у нього під ногами?

Це відчуття не покидало мене і в екіпажі, доки ми поверталися додому. Дарина, помітивши, що я тремчу, поділилась плащем, а потім обійняла. Жіночий доторк лякав не так сильно, як чоловічий, і я дозволила жінці це зробити. Скинувши туфлі, підібрала ноги під себе, приховуючи їх під сукнею, і тепер боролась з бажанням зовсім згорнутися клубочком.

Те, що сталось, досі нагадувало розмиті плями, я до кінця не усвідомлювала, що зі мною відбулося. Грімзон притискав мене до стіни, а потім…

Кулон, який він підносив до мого обличчя, зараз лежав на руці Ольєра. Анрі теж схилився до нього і намагався вже зараз зрозуміти, що це.

– Здається, тут ментальна вказівка говорити правду, – зрештою постановив він. – І доволі потужна. У леді Веспер чимало зв’язків з сильними артефакторами або контрабантистами, якщо вона так легко використовує подібні штуки.

– Сказав хлопець, що віддав їй артефакт сам, – нагадав Ольєр.

– Та пудрениця не додасть їй здоров’я.

– Головне, – старший чоловік відкинувся назад, впираючись спиною в стінку екіпажу, – щоб вона не надумала її продати чи використати на комусь іншому.

– Дівчата і так доволі юні, – заперечив миттю Анрі. – Вона їх не чіпатиме, в цьому нема сенсу. Та й я думаю, що леді Веспер доволі жадібна до краси і не віддасть таку цінну річ навіть за великі гроші.

– Ти мусив сказати їй, що пудрениця працює одночасно лише для однієї жінки.

– Ну це ж само собою! Хто ж лізтиме до однієї косметики вдвох! – вигукнув Анрі і, перехопивши важкий батьків погляд, зітхнув. – Гаразд, мені слід було уточнювати деталі. Я не подумав. Але сподіваюсь, ні до чого поганого діло не дійде.

– Вже дійшло, – нагадав Ольєр, киваючи у мій бік. – Кіро, як ти почуваєшся?

– Все гаразд, – промурмотіла я, хоча насправді ніякого «гаразд» не було навіть близько. – Тільки очі трохи печуть, наче наплакалася.

– Ти випустила велетенський потік магії, звісно, вони пектимуть, – гмикнув Анрі. – Ти робила вже таке раніше?

Я заперечно хитнула головою.

– Жодного разу. Це… Я не володію такою потужною магією. Я взагалі не знаю, що це було і чому воно так спалахнуло…

– Стихійна сила має високу схильність до компресії, – пояснив Ольєр. – Радше за все, під впливом страху та яскравих емоцій ти просто вивільнила її, і магія прорвалась назовні таким спалахом. Я так розумію, леді Веспер блокує дар своїх вихованок? Інакше вона не впоралась би з такою кількістю могутніх темних відьом різного штибу.

– До повноліття наш потенціал обмежений «заради нашого ж блага», – підтвердила я.

– Хто б сумнівався, – Ольєр скривився, відвертаючись до вікна. – Благо… Десь я вже це чув, – здається, самі слова завдавали йому болю. – Прокляття… Твоя сила просто повертається до звичного стану, – пояснив він. – Не варто ні про що хвилюватися. Почнеш навчання. Краще б раніше, але коли вже вийшло, тоді вийшло.

Він змовк. Я так і не зрозуміла, що так раптово засмутило чоловіка, але, звісно, не допитувалась. Решту шляху ми здолали в тиші. Коли опинились на подвір’ї замку де Бріє, я першою вискочила з карети, втікаючи від незручності, зашпортнулась і впала б, якби Анрі не притримав мене.

– Вибач за поцілунок, – прошепотів він. – Треба було повернути тебе до тями.

– Можна було дати ляпас або вилити відро води на голову, – промурмотіла я ніяково, стрімко шаріючись.

– Я не роблю такого з прекрасними леді, – підморгнув мені Анрі. – Сподіваюсь, ти пробачиш мені те нахабство до наступного поцілунку.

– Його не буде! – зашипіла я.

– Не буде, якщо ти не захочеш. Але, може, нам судилося стати потужною парою магів в усіх сенсах? – розсміявся Анрі. – О, ти вже дивишся вовком. Повернулась до попередніх налаштувань. Я радий, що тобі краще.

Справді, злість додала мені сил. Я ледь стрималась, аби не штурхнути Анрі ліктем, і спробувала зробити крок до будинку, але мало не впала. В голові паморочилось. І як дійти до своєї кімнати? Та бодай до коридору?

– Здається, комусь треба поспати, – зітхнув Анрі. – Я донесу тебе до кімнати.

– Не варто, я…

Він не слухав суперечок і обережно підхопив мене на руки. Я сердито засопіла, але не намагалась вивільнитися. Що б там я не казала, допомога мені зараз не зайва. Але відволіктись якось хотілось, тому я спитала:

– Чому твій батько так гостро зреагував на те, що мені і іншим дівчатам блокували магію? Так же багато хто навіть з рідними улюбленими дітьми робить, заради безпеки.

– Ага. Робить, – скривився Анрі. – Бабуся наполягла на тому, щоб заблокувати мій некромантський дар в дитинстві. Аби я скидався на дитину від нормального чоловіка, а не був таким… Схожим на тата.