7 (2)

Я зірвався на ноги. Батько теж скочив, прикриваючи собою Дарину, і довкола заклекотала некромантська сила. Ми вдвох скрутили повітряний потік у вир, готові відбивати атаку, а тоді я першим кинувся до коридору.

Моя підопічна не повинна постраждати. О претемні болота, я взагалі не мав приводити її сюди, не мав дозволяти переступати поріг дому леді Веспер. Знав же, що воно добром не скінчиться! Кіра була тут полонянкою, ясна річ, з нею могло  трапитися лихо.

– Заждіть! – вигукнула власниця притулку, з зусиллям підвівшись на ноги. З розсіченої від удару брови цабеніла кров, але вона наче й не звертала на це уваги. – Грімзон зараз з усім розбереться. Я вас запевняю, у нас якісні захисні чари… Прошу…

Батько не церемонився довго. Він повернувся до леді Веспер і витягнув руку в її напрямку. Спалах чарів – і чорна павутина впала на її вуста.

– Ви вже забагато сказали. Залиште справу професіоналу, – осміхнувся він, вкотре нагадуючи мені, що може бути не лише люблячим татом та терплячим ректором, а й небезпечним некромантом, багато на що здатним у бою.

Друга порція чорної павутини прив’язала руку леді Веспер до стіни. Вона сіпнулась, намагаючись звільнитися, але не зуміла. Що було далі, я вже не дивився, вискочив з кімнати.

Знайти Кіру. Негайно. Може, активувати наш магічний зв’язок?..

Але це не знадобилось. Я побачив дівчину одразу, як вискочив з зали. Вона стояла, втиснувшись в стіну, і закривала долонями обличчя.

– Кіро? – покликав я, роблячи крок вперед. – Кіро, люба, що з тобою? Тебе поранили?

Вона мовчала. Я зробив ще один крок, сподіваючись, що вона підпустить мене ближче. Її пальці сповзли трохи нижче, відкриваючи обличчя, і я майже встиг зазирнути дівчині в очі, перш ніж мене збили з ніг.

Ми з батьком покотилися по підлозі.

– Ти збожеволів?! – видихнув я.

Він був міцнішим за мене, і магія накрила нас, наче куполом. Я міг би його пробити, але складно було зробити це так, щоб сам тато не постраждав.

– Глянь! – прошепотів Ольєр, і я крутнув головою, намагаючись зрозуміти, що відбувається.

Над головою знову пронеслась хвиля вітру, тільки на цей раз – вогняного. Розряд сили відбився від стіни, закручуючись петлями над нашими головами.

– Там Кіра! Вона ж загине!

– Вона якраз не загине, Анрі. Та що ж ти такий нездогадливий! – прохрипів тато, відкочуючись вбік, і я нарешті зміг побачити Кіру.

Дівчина досі тремтіла біля стіни, тільки вже не закривала обличчя, і я бачив її очі. Вони світилися, мов два ліхтаря, ніби… Випромінювали силу. Це її погляд закручував вогняні хвилі довкола, посилаючи їх в стіни. Кірина магія вивільнилась і, неприборкана, руйнувала все, до чого дотягувалась.

– Її спровокували. Вона не могла сама так зірватися, – в це я вірити точно не хотів.

– Яка різниця?! – фиркнув батько. – Ми повинні її спинити, якщо ти не хочеш катастрофи.

Ще один потік полум’я вдарився в поглинаючий щит, виставлений Дариною. Тіні, з яких вона зіткала захист, пішли брижами, але жінка зуміла втримати поглинач. Кіра тепер дивилась тільки в тому напрямку, магія володаря Безодні притягувала її, як магніт.

Але якщо Дарина не втримає захист, розряд може їй нашкодити.

– Допоможи їй, – кинув я батькові. – Я спиню Кіру!

Цього разу він не сперечався. Хай якою великою була його віра у сили власної дружини, батько не збирався дозволяти їй постраждати через взагалі незапланований бій.

Я скористався тим, що Кіра відволіклась, скочив на ноги і підбіг до неї збоку. Майже встиг дотягнутися, але дівчина повернула голову, і потужна хвиля магії вдарила мене в груди.

Біль був шалений, проте я не дозволив удару відкинути себе назад. Натомість схопив Кіру за руку і притягнув до себе. Вона сіпнулась, відчайдушно запручалася, але я обхопив її обличчя долонями і зазирнув у очі.

Потужні спалахи магії могли запросто спалити свідомість. Але… Якщо я вже чую голоси в голові, якщо Хальвард стверджує, що я варлок…

Нехай. Принаймні, я не можу постраждати від прямої ментальної атаки.

Отже, ти визнаєш мою присутність і наш зв’язок?

Шалений біль від кожної нової стихійної Кіриної атаки ледь дозволив мені сконцентруватися на голові в голові. Треба триматися. Ще бодай трішки…

– Визнаю, – прохрипів я.

Краще Хальвард, аніж дозволити себе підсмажити.

«Я радий», – озвався болотяний бог, і біль зник.

На мить я сам опинився на болотах. В голові стало тихо і спокійно, а його сила розливалась тілом, зцілюючи всі пошкодження, яких завдала Кіра. Я почувався таким могутнім, яким не був ніколи досі за цілісіньке життя, і це було прекрасно.

«Вдихни в неї мої чари, і я спиню її», – звелів Хальвард.

Я не знав, як зробити це правильно, але тіло вело мене саме. Я нахилився до кіриних вуст і припав до них у палкому поцілунку.