6 (4)

Леді Веспер була не з тих, хто легко видає свій настрій, але я встигла помітити, як у неї смикнувся кутик губ. Попри це, жінка присіла в реверансі перед Ольєром.

– Велика честь для мене, – ласкаво промовила вона, – бачити тут такого шанованого лорда.

Де Роан вклонився їй у відповідь і поцілував зап’ясток. Дарина навіть не сіпнулась, проігнорувала і те, як улесливо звучав голос її чоловіка, коли Ольєр сказав:

– Для мене честь познайомитися з жінкою, що дбає про талановиту, обдаровану молодь і підшуковує для дівчат достойну роботу. Анрі розповів мені про вашу працю і познайомив з вашою вихованкою, – він кинув швидкий погляд на мене, показуючи, про кого говорить. – Зізнатись чесно, я був здивований тим, яку Кіра проявила гнучкість у поглядах на різноманітність магії. Зазвичай лотмерці на мій дар  реагують більш гостро.

– Я навчаю своїх учениць тому, що будь-яка магія має свої хороші та погані сторони, – озвалась леді Веспер. Голос її не тремтів, нічим не видаючи хвилювання. – Саме тому ніхто з моїх вихованок не хвилюватиметься через те, що її новий господар володіє некромантським даром.

Ну звісно. Дівчата взагалі що завгодно повинні сприймати спокійно, ігноруючи страх, що стискає груди. Адже леді Веспер ніколи не залишала вибору жодній з нас.

– Лорд де Роан повідомив мені, що ви бажаєте підібрати собі дівчину, – продовжила леді Веспер. – Я, правда, очікувала, що ви приїдете лише вдвох…

– Я не приймаю рішення без своєї коханої дружини, – відповів Ольєр.

Дарина відповіла такою хижою посмішкою, що Веспер аж відступила на півкроку. Здається, втямила, що ця жінка для неї небезпечна, і приховувати від неї нічого чоловік не збирається. Звісно, моя опікунка трактувала це по-своєму, але від того, певне, їй навіть ставало страшніше.

Якби моя воля, то вона тремтіла б все життя! Бажано дуже коротке і безславне.

– Звісно. Прошу, проходьте. Я попрошу помічника привести дівчат, що могли б підписати з вами контракт, одразу після того, як ви перерахуєте, яких від них чекаєте умінь.

– Це має бути магічно обдарована дівчина, готова бути помічницею в моїх некромантських справах, – відказав Ольєр. – Я не можу покладати так багато обов’язків на свою кохану дружину і хочу, аби вона витрачала менше сил на чари, особливо зараз, – він торкнувся Дарининої руки і поцілував її пальці. Та відповіла йому моторошно-солодкою усмішкою. – Тож це має бути дівчина з великим резервом та стійкістю до некротичного впливу. Ідеально, якщо саймелка.

– У мене є одна небороджена вихованка, – кивнула леді Веспер. – Щоправда, вона не може похвалитися гарною зовнішністю…

– Мій попередній учень, знаєте, теж не був красивим, це аж ніяк не впливає на здатність до некромантії, – закотив очі Ольєр. – Я ж шукаю собі ученицю, а не коханку. А ви, леді Веспер, пропонуєте настільки широкий спектр послуг?

Вона кахикнула.

– Аж ніяк. Звісно, дівчата часто знаходять свою долю у вигляді… Нових керівників, але, переконана, з вами такого не трапиться. Ви маєте чарівну дружину.

– Так, – муркнула Дарина, – саме тому для Ольєра звучить дико ваше запитання про зовнішність. На що б то вона вплинула, леді Веспер? Ми сподівались, що ви забезпечуєте магів лояльними помічницями, а не дівчатами для розваг.

– Я… Звісно, – вона похитала головою. – Ви неправильно мене зрозуміли. Також, – защебетала жінка, – у мене серед вихованок є дві дівчини, яких виховувала зла відьма. Їх бабусю, на жаль, арештували за невідповідність магічним законам Лотмеру, а самі дівчата успадкували її дар. Для дівчат було б краще покинути Лотмер, тож Кофленда для них – чудовий шанс!..

Що найжахливіше, вона була цілком права. Навіть якби з Кофленди приїхали якісь покидьки, а не батько Анрі, в порядність якого я хотіла вірити, сестри Меллер мріяли б потрапити на очі їм і забратися з Лотмеру якнайдалі. Темну магію певного штибу в нашій країні терпіти не можуть.

Ми зайшли до зали. Леді Веспер вказала гостям на диванчики, але я завмерла, як вкопана. І ноги затремтіли. Ще не так давно я стояла ось тут, в центрі, керована нашийником, доки Анрі та лорд Беллінгем намагалися поділити мене на аукціоні. В грудях знову спалахнув вогник непокори. Спалахнуло жахливе бажання кинутися геть звідси, вискочити з кімнати, вибігти на вулицю. Ні, не можна тікати…

– Кіро, – звернулась до мене леді Веспер, – ти ще не забула, як у нас тут все влаштовано? Зроби гостям чаю.

Я здивовано закліпала. Вона вважає, що досі має право мною керувати?! Перевіряє, наскільки я покірна?

– Якщо лорд Анрі дозволить, – витиснула я з себе.

– Звісно, – кивнув він. – Піди, Кіро.

Це шанс все перевірити та дізнатися, чи не приховує щось нове леді Веспер! Певне, я маю навіть радіти, не дарма Анрі мене відпустив. Тож я присіла в реверансі і швидко вискочила з кімнати. Зачинила за собою двері і поспішила до кухні. Треба вигадати, що я можу розвідати, і тоді…

Мене різко шарпонули за плече, а потім притиснули до стіни. На горло лягла важка долоня.

– Здрастуй, Кіро, – просичав знайомий голос. Це був Грімзон. – Не поспішай так. Спочатку треба, щоб ти відповіла мені на кілька питань… І розказала, чому ви сюди заявилися.