6 (2)

Єдине, що мені хотілось зробити з цим клятим капелюхом – натягнути його прямісінько на білчині вуха з китичками, ще й добряче так обсмикати, аби більше не сміла сіяти сумніви у мене в серці. Можна подумати, я недостатньо переживаю за власне майбутнє і…

Краще про це не думати. Останні кілька днів я будувала довкола себе стіну зі спокою і байдужності, намагалась не дивуватися всьому, що робив Анрі. Та й він поруч з батьком присмирів. Це мало закінчитися добре. Ніяк інакше.

Нема нічого поганого в тому, щоб не опиратися повсякчас.

– Та ну? – уїдливо поцікавилась Беладона. – Тобто, тепла їжа і красиві сукні варті свободи?

– Я не дозволяла лізти мені в голову!

– Мені не треба читати думки, щоб зрозуміти, що ти переконуєш себе здатися. – фиркнула Беладона. – Ну-ну. Ну-ну! Вір далі моєму онукові. А я сподівалась, ти витягнеш його з темряви, в яку він так прагне поринути, а не стрибатимеш туди слідом за ним.

Я подарувала білці нищівний погляд і вискочила з кімнати, перш ніж вона донесла до мене чергову життєву мудрість. Годі наговорювати на Анрі! Я ще повинна якось мати з ним справу, і бажано при цьому не труситися від кожного випадкового погляду.

На щастя, варто було внюхати смачний сніданок, творіння прекрасної Марі, як я вмить забула і про білку, і про капелюшок, і про те, що ці страви готує велетенська багаторука скелетиха. Сподіваюсь, її кістки бодай простерилізували, перш ніж збирати у велетенський магічний конструкт і впускати на кухню.

Ні, про це точно думати не варто, особливо зараз.

Я пролетіла коридорами, мов та синиця, яка прагне якнайшвидше щипнути дрібку сала і гарненько поживитися ним, і сповільнилась тільки безпосередньо перед дверима. Напевне, не варто так поспішати, надумають ще, що я рідкісна ненажера. Хороший апетит, казала леді Веспер, лордам не подобається, ще криваву угоду використають, аби їла менше.

Але ні. Це не в стилі Анрі, принаймні, їжі він точно не шкодує.

…На місці самого Анрі не виявилось, зате був його батько з дружиною. Дарина вмостилась на бильці крісла і тримала в руках булку, щедро змащену маслом, проте не поспішала кусати. Вона роздивлялась замислено свого чоловіка. Не одразу помітивши мене, жінка ще встигла спитати:

– Думаєш, багато дівчат так постраждало?

– Переконаний, що справу поставлено на потік. Лотмерські закони про повноліття – велетенське джерело для зловживань.

– У моєму світі теж частенько говорять, що треба підвищувати різні вікові планки, мовляв, краще дітей буде, але бачу, Лотмеру точно не пішло на користь, – тяжко зітхнула Дарина. – І що ми будемо робити?

– Для початку, просто розвідаємо ситуацію, а там видно буде. Якщо я надто зловживатиму силою та впливом, мене просто викинуть з Лотмеру геть. І добре, якщо не арештують… – Ольєр нарешті відчув мою присутність, озирнувся і привітно махнув рукою. – Здрастуй, Кіро! Проходь. Анрі з хвилини на хвилину буде.

– Доброго ранку, – я потупила погляд і поспішила до свого місця.

Цікаво, чи справді вони хотіли б допомогти іншим дівчатам?

– Ти багато почула? – прямо спитала Дарина. – Про інших учениць леді Веспер?

– Було трошки. Пробачте, я не хотіла підслуховувати, – я нашорошилась, чекаючи на підступ.

Можливо, мені було б легше їм довіряти, якби клята Беладона не доклала стільки зусиль, підливаючи маленький пагонець страху та удобрюючи його.

– Все гаразд, – відмахнувся Ольєр. – Скажи, Кіро, невже нікого з дівчат від леді Веспер не намагалися забрати?

– Ми сироти, – відказала я. – Кому ми потрібні? Жоден маг не втручатиметься в це, ризикуючи власною головою, нікому… Не потрібні зайві неприємності. Леді Веспер дуже вміло добирає кандидатури, вона витягає дівчат з глибинок, з селищ, знаходить спадкоємиць згаслих родів… Крім того, має вплив.

– А що королівська родина? – примружився Ольєр.

– Поняття зеленого не маю. Тобто, пробачте, лорде, мені невідомо, як вони ставляться до цього. Можливо, вважають Веспер благодійницею, а може, отримують від неї якісь послуги. Але мені здається, якби зачепились за конкретну ученицю, то вона відпустила б дівчину, аби лише запобігти скандалу.

– Ясно. Схема відпрацьована роками, – скривився Ольєр. – Я думаю…

Він не встиг закінчити. Двері їдальні відчинилися настіж, і всередину залетів скуйовджений, знервований Анрі.

– Добре, що ви тут! – заявив він. – Я нарешті отримав запрошення від леді Веспер. Для нас чотирьох. Сказав – і надав підтвердження, звісно, – що маю впливового некроманта, який хотів би підібрати собі кілька помічниць. І сам вирішив відвідати дім леді Веспер, щоб супроводити друга і, можливо, підібрати ще дівчину. Кіро, – він зиркнув на мене, – ти можеш залишитися тут, якщо не бажаєш переступати поріг того жахливого місця.

Яка турбота! Так, я б з задоволенням трималась подалі від притулку леді Веспер, але що, як я зможу допомогти чимось іншим дівчатам? Ну раптом? Або знайду щось, що допоможе мені розірвати криваву угоду, бо краще б таки її не мати.

– Я піду, – рішуче заявила я. – Якщо мій лорд, звісно, не проти. Раптом стану при нагоді? Адже я прожила там багато років.