6 (1)

Кіра

Прокинувшись в теплому затишному ліжку від того, що проміння сонця торкалось моєї шкіри і сліпило очі, я спіймала себе на думці, що іноді криваві угоди – це не так вже й погано. Принаймні, перш ніж шукати новий план для втечі, можна від’їстися і відіспатися.

Минуло вже кілька днів, як я була у Анрі, і я починала до нього звикати. Може, не так швидко, як йому б хотілось, але принаймні перестала сахатися від живих скелетів, що служили в цьому домі, і спокійно їла. А ще спала. Дуже гарно спала! У леді Веспер я ніколи не почувалась в безпеці, та й тут наче не повинна була, але тіло відмовлялось постійно пручатися.

– На твоєму місці, юна леді, – прокоментувала моє пробудження леді де Бріє звичним для неї уїдливим тоном, – я б нарешті починала шукати шляхи для відступу, а не позіхала і потягувалась в ліжку. Ти так дочекаєшся великої біди.

– Ага.

– І те, що Анрі дозволив цьому жахливому некроманту затриматися в його домі, теж нічого хорошого тобі не віщує.

Я виразно закотила очі.

– Лорд де Роан не виглядає небезпечним. Я точно його не цікавлю. Він прибув відпочивати і… Щось знайти. Я не думаю, що тобі, Беладоно, слід діймати мене через це.

– Спочатку, коли ти тільки опинилась тут, ти подобалась мені значно більше. Яка неймовірна непокірність, яка впевненість в собі, яка сила і жага до життя! Що ж я бачу зараз? Абсолютну лінь! Непозбувну і нескінченну!

В чомусь вона таки була права. Я справді трішки розлінилась і дозволяла собі відпочивати. Після бурхливого початку знайомства я присмиріла, позирала на Анрі з інтересом, а не з переляком, і наче чогось вичікувала.

Насправді, магія була проста: я хотіла дізнатися, що буде з леді Веспер. Ольєр та Дарина, здається, зацікавилися нею та її зв’язком з Марісоль, щось там вивчали, і я сподівалась, що бодай інші учениці виберуться на свободу. Якщо вже я не змогла.

Навіть не дивлячись на те, що леді Веспер отримала кляту прокляту пудреницю, вона досі жила і встигла б наробити ще чимало лиха. А навіть якщо Веспер загине, хто сказав, що всі її… Друзі, якщо це можна назвати таким словом, відступляться і не продовжать справу, в яку вона так… Вкладалася? О, я анітрохи не здивуюсь, коли побачу, що притулок очолив хтось інший!

Тому, коли мова зайшла про те, щоб заявитися до леді Веспер і трохи її посмикати, я вирішила, що допоможу всім, чим зможу. Це місце взагалі не повинно існувати!

Як і закон про неповноліття, який дає так багато можливостей для зловживань…

– Мене вражає твоя наївність, – зітхнула Беладона, доки я намагалась впоратися з сукнею. – Невже ти справді маєш надію, що хтось рятуватиме інших дівчат? Я б не здивувалась, якби Ольєр був причетним до цих всіх справ! Зрештою, він працював з… Як там її…

– Марісоль. Лорд де Роан не схожий на того, хто торгуватиме невинними дівчатами і штовхатиме їх в руки леді Веспер, – похмуро відповіла я. – І тобі пора перестати звинувачувати його в усіх гріхах.

Білка зітхнула.

– Ольєр ненадійний, і Анрі передалось те ж саме. Плакатимеш, дитино, гіркими сльозами, якщо не візьмешся за розум і не опиратимешся їх впливу, –відрізала вона. – Тобі слід подумати про те, як розірвати криваву угоду…

– Годі. І взагалі, я не розумію, як можна налаштовувати мене проти власного онука! – обурилась я.

– Просто, знаєш, права жінки важать для мене набагато більше, аніж просто онук, тому я і виступаю на твоїй стороні.

– Не вірю жоднісінькому слову, – відрізала я.

– Краще б ти не вірила Анрі.

– Що поганого в тому, що я намагаюсь змиритися зі своїм життям тут?

Леді де Бріє не відповіла. Я спинилась біля дзеркала, смикнула кляту шнурівку сукні і, не здатна втримати гнів всередині, заявила:

– Я не можу постійно його сахатися, особливо зараз, коли він не робить нічого поганого. Нічогісінько! Мені теж складно. Я все життя провела в небезпеці. Я лише намагаюся адаптуватися до нового життя. Подаю йому інгредієнти для зіллів, читаю книги, які мені дають, і намагаюсь бути корисною. Може, я… Зможу нормально тут влаштуватися! Це все, чого б я хотіла…

– Так і все?

Я промовчала. Леді Веспер змусила кожну з дівчат запам’ятати, що жодна з нас не має хорошого майбутнього поза тим, що вона для нас обрала. Зараз я ніби… Грала за її правилами, але сподівалась, що леді Веспер постраждає перша. Через власне нахабство, через зажерливість, через те, що взагалі вирішила кинути виклик молодому могутньому некроманту.

– Ти добре знаєш, що скоро станеться щось погане, і просто намагаєшся відтягнути неприємний момент. Ти не настільки дурна, дитино, аби повірити в те, що якийсь чоловік буде до тебе добрим. Тож раджу перестати годувати себе ілюзіями і почати готуватися до… Того, що може трапитися у майбутньому. Я – жінка, і я знаю, що раджу. Щоб бути поруч з Анрі в безпеці, ти не повинна від нього залежати.

Я заскрипіла зубами.

– На цьому мудрі поради скінчилися?

– Так. Ні! Не забудь про капелюшок, що за справжня леді без капелюшку?!