5 (4)

Кіра мала секрет, і це було очевидно навіть абсолютно нечутливому бовдурові, а я себе таким не вважав. Напевне, щось пов’язане з її ріднею, зрозуміти б ще, що саме так тривожило дівчину…

Наприклад, те, що у неї темна сила. Не думав про це?

Я спинився, як вкопаний. По-перше, голос в моїй голові свято обіцяв мовчати, але, звісно, обіцянку свою порушив. По-друге… Кіра не проявляла при мені свою магію, і каже, що вона у неї поки що не підкорена. Але якщо леді Веспер збирала молодих магічок з темним даром, то…

Це може бути нам дуже корисно. І це логічно. Не думав, що таким леді за певну винагороду батьки справді могли б віддавати темних магів? Тут, на території Лотмеру, коїться щось дуже неправильне, Анрі, і ти відчуваєш це не згірше за мене.

Я скрипнув зубами. Голоси в голові хотілось змусити замовкнути, але Хальвард був правий. Коли я вирішив, що все-таки відновлю добре ім’я свого роду, то зіткнувся з купою засторог, ненависті, презирства до всього темного.

Лотмер – країна, яка поважає лише світлих обдарованих і категорично не приймає будь-яку іншу силу, хіба що наділену магічним благословенням. Проблеми не тільки у некромантів, хоч у нас і найбільші. Та що, як на цьому ще й вмудряються заробляти?

– Анрі? – гукнула мене Кіра. – То ми йдемо чи ні? Необов’язково стільки часу думати про моїх батьків.

– А? Вибач, – я закліпав, намагаючись відігнати задуму. – Просто… Хотів сказати, що який би в тебе не виявився дар, навіть найтемніший з усіх темних, це не проблема, – я весело підморгнув їй. – Ми могли б допомогти тобі ним оволодіти. Ані тато, ані Дарина не мають жодних упереджень стосовно чарів. Тато – ректор кофлендської академії магії, якщо що, ти могла б вступити туди.

– Кривава угода відпустить? – осміхнулась Кіра.

– Ми б щось вигадали.

– Наприклад, могли б її розірвати.

Ага, враховуючи те, що там наплела леді Веспер, мені доведеться добре постаратися, щоб розрив угоди не став фатальним.

– Не так скоро, – підморгнув я Кірі, вирішивши не залякувати її зайвими подробицями. – Може, я ще недостатньо отримав користі від тебе. Я ж віддав таку дорогезну річ, мені потрібно щось у відповідь!

 Кіра знов насупилась.

– Так, от тільки не набирай на носа, – попросив я. – Ходімо швидше, скажемо нашій Марі, що готувати на обід, бо я впевнений, що тато з дороги зголоднів.

…Марі новинам зраділа.

– Лорд де Роан-старший? – перепитала вона. – О, я радо приготую для нього найкращі страви, все, як він любить! Це буде так чудово! – скелетиха сплеснула руками. – Я сподіваюсь, він досі має гарний апетит!

– Думаю, що так, – кивнув я. – І Дарина також.

– Лорд де Роан, – продовжила Марі, – чудовий гість. Гарно їсть, не свариться, не ставить дурнуватих вимог… Не лякається, коли я особисто сервірую стіл, і готовий відповідати на всі мої питання про смаки… Все буде подано в найкращому вигляді! Я постараюсь впоратися якнайшвидше!

Кіра подарувала Марі ще один здивований погляд і тихенько гмикнула собі під ніс.

– Здається, – коли ми вийшли з кухні, – їй подобається твій батько.

– Він хороший і ставився до неї по-доброму, – знизав плечима я, – тож в неї не було сенсу його не любити, знаєш. Я сподіваюсь, ви також поладнаєте.

– Тільки через мій труп!

І де вона тільки здалася? Білка застрибнула з розгону Кірі на плече і схрестила лапки на грудях.

– Вже до вечора Ольєра де Роана не повинно бути в моєму замку. Не повинна юна леді терпіти незручності через те, що ти запросив свого невихованого батька, не здатного дотримуватись правил пристойності, погостювати! Це вже погано скінчилось для моєї доньки… Потім він звабив ту біляву ельфієчку і затягнув її на темну сторону…

– Дарина була чаклункою Претемного Лі з самого початку, – спинив я бабусю. – І я не вважаю, що тато був поганим вибором для мами.

– Це ти з егоїстичних міркувань, бо не хотів би запобігти власній появі, так кажеш! – вигукнула Беладона. – Кіро, тобі потрібно забарикадувати двері. Не підпускати цього ницого чоловіка навіть на гарматний постріл до себе. Моя люба дівчинко, – білка перебігла на друге плече моєї помічниці, – ти повинна берегтися!

Кіра нервово глитнула.

– Лорд де Роан може проявити до мене зайву цікавість? – уточнила вона.

Я хотів розсміятися, але побачив в очах у Кіри справжню паніку. Потім пригадав, кому її хотіла віддати леді Веспер… Що ж, батькові не слід брати це на свій рахунок, але Кіра справді може боятися стороннього чоловіка в домі.

– Замовкни, – спинив я бабусю, – інакше викину з білчиного тіла назавжди, знов будеш привидом. Кіро, він ніколи тебе не зачепить і не цікавиться ніким, окрім власної дружини. Тато нормальний, присягаюся! Вона просто вигадує!

 – Ага. Вигадую, – закивала бабуся. – Як би не так! От зараз він відкрито каже своїй дружині, що збирається тут, в Лотмері, розшукувати таку собі леді Марісоль! І що, хочеш сказати, для доброї справи?!

Марісоль? Цього тільки не вистачало…