5 (3)

Батько змінився в обличчі. Загалом, ми з ним були схожі: обидва чорняві, трохи бліді ельфи, які вміли зображати дуже милих та приємних чоловіків, доки діло не доходило до роботи. Тато стиснув губи, примружився, відкинув назад довге темне волосся і промовив:

– Графине Беладоно, яка приємна зустріч. Здається, минулого разу, коли ви вживали цю погрозу, вам не вдалось мене спинити. І ваш труп абсолютно точно фігурував в історії.

Дарина пирснула від сміху. Кіра теж захихотіла.

– Чемні леді, – процідила бабуся, – сміються, прикривши рот долонею, і стримують свої емоції. Моя донька завжди так робить!

Здається, бабуся дуже старанно відверталась останні років двадцять від моєї матері, бо вона далеко не таке втілення скромності, як бабуся намагається розповісти.

– І ще, – мстиво додала білка, стрибнувши ближче до Дарини, – справжня леді повинна носити капелюшок!

– О, добре, що я не хочу бути справжньою леді, бо я терпіти не можу капелюшки, – знизала плечима Дарина. – І ви таки суттєво змінилися за рік, що минув з нашої останньої зустрічі.

Білка спушилась.

– Тепер я маю тіло.

– Анрі, – зітхнув тато, – поясни мені, нащо ти це зробив?

– Тату, так вона не може проходити крізь стіни.

– А, – Ольєр гмикнув. – Що ж, це було чудовим вирішенням проблеми. Леді де Бріє, вам дуже личить те, що ви білка.

– Йди до біса, де Роане, – огризнулась Беладона, – вшивий некроманте, що збезчестив мою доньку.

– Це називається «кохання і стосунки за взаємною згодою», – виправив її батько байдужим тоном. – То що, Анрі, скільки ти готовий нас терпіти? Бодай тиждень?

Я подивився на батька, на бабусю…

– Цілий місяць, – солодко всміхаючись, сказав я. – Проходьте, Шарль покаже вам вільну кімнату, а потім проведе до їдальні, я звелю накривати на стіл. Кіро, ходімо зі мною, обереш страви.

Бабуся розгублено завмерла посеред коридору. Вона явно мала плани волати водночас і на мене, і на батька, і те, що нас розводили в різні кутки, її не влаштовувало.

– Я чекатиму на вас в обідній залі, – зрештою оголосила вона, вирішивши не витрачати ресурс намарне, і рішуче поскакала геть. Кіра крутнула головою, проводжаючи її поглядом, а тоді зашепотіла:

– Твій батько виглядає зовсім молодим! І його дружина також. І чекай, чаклунка? Володаря Безодні? Вони існують?

– Звісно, вони існують, – відказав я, – боги реальні, і їх чаклуни – теж. Дарина не якась фанатичка, якщо що, тож тобі нема про що хвилюватися.

– Ага. Але ти не хотів, щоб вони приїжджали.

– Бо це трошки заважатиме моїм планам.

– І сам запропонував їм затриматися на цілий місяць, – нагадала Кіра. – Хіба ж це логічно?

– Ну…

Так, це справді не було логічно. І, можливо, я припускався величезної помилки! Але мені так хотілось змусити бабусю нарешті змовкнути, що я аж ніяк не зміг втриматися від зваби звернутися до батька по допомогу.

Думаю, він вміє доводити її до сказу максимально ефективно.

– Він мій тато, – сказав я натомість вголос, – і точно не зробить нічого лихого. Насправді, я б хотів провести з ним більше часу, бо в моєму дитинстві він був не поруч. Але, Кіро, жодного слова про Хальварда.

– Буду німа, як риба, – пообіцяла вона.

Сподіваюсь, мені здалось, що Кіра збрехала.

– Загалом, думаю, ти легше адаптуєшся до життя тут, якщо в замку буде хтось, окрім мерців, – провадив я далі. – І крім мене.

Кіра замислено кивнула.

– І ще ми могли б попросити тата або Дарину дати тобі уроки магії. Дар у тебе є, і, я так розумію, він проявлений? Має конкретне спрямування?

Дівчина сповільнила крок. До цього вона дозволяла тримати себе за руку, але зараз обережно вивільнила долоню і сказала:

– Я нічогісінько не знаю про свою магію. Леді Веспер не надто розвивала в нас силу, адже тоді ми могли б вирватися.

– Що ж, тоді будемо тренуватись, – я зітхнув. – А як ти взагалі потрапила до леді Веспер?.. Ти про це не згадувала, і вона теж не говорила жодного слова.

Кіра стояла, пряма, наче проковтнула палицю, і уникала навіть того, щоб поглянути мені у вічі.

– Мої батьки померли, – глухо промовила вона. – От і все. Мене забрали, аби навчити магії, і я опинилась у леді Веспер. Це давня історія, і розповідати тут абсолютно нічого. Я б не хотіла про це говорити, якщо можна.