4 (5)

Добре, що я не встигла зробити жодного укусу, бо інакше вдавилася б, і довелось би Анрі рятувати мене, причому негайно.

– Нащо викликати бога? – уточнила я якомога рівнішим тоном, намагаючись відігнати геть думку, що потрапила в лапи якогось навіженого з дурнуватими експериментами.

Я, звісно, хоробрилась перед Беладоною і казала, що ніякі болотяні боги мене не лякають, і це навіть була правда! Проте не боятися божеств і не вклонятися їм не означає вважати фанатиків безпечними. Анрі, намагаючись викликати свого ідола, може вдатися до таких речей, про які мені навіть подумати буде страшно, і що тоді?

– Мушу з ним поговорити, – роздратовано буркнув Анрі. – У нас лишились невирішені справи з минулої зустрічі. Я маю переконатися, що голос в моїй голові належить йому, а не моїй надто бурхливій фантазії.

– Голос, – повільно повторила я, – в твоїй голові. Отже, ти чуєш якісь голоси в голові?

– Так, я ж саме це і сказав!

Мені абсолютно точно не стало спокійніше і приємніше на душі, і Анрі мусив би зрозуміти це з блідого обличчя.

– Не хвилюйся, це нескладний ритуал. Він не потребує крові. Ну, майже. Якщо все пройде добре, – Анрі легенько штурхнув мене ліктем. – Та все гаразд, я ж не Бельсазара викликаю! Боги смерті мені тут не потрібні!

– Ага, – нервово гмикнула я. – Здається, я починаю розуміти, чому у Лотмері темна магія, а особливо некромантія під суворою забороною. Можливо, справа в тому, що їх носії мають доволі дивні плани на майбутні експерименти.

Анрі закотив очі.

– Ти говориш упередженнями, – заявив він мені. – Насправді темна магія нічим не краща і не гірша за світлу. Ми… Однакові, якщо вже на те пішло, просто маємо різні джерела сили. Ми можемо бути і добрими, і злими. Темна сила, звісно, дає дещо більше спокуси, але це не означає, що я піддамся. Ти їж, їж. Хальварда краще голодним не зустрічати.

Я б воліла не зустрічати його зовсім, крім того, не вірила, що Анрі справді здатен викликати бога. Явно ж він просто марить! Проте жодна вихованка притулку, яка навчилась виживати в буремному світі, не відмовиться від хорошої їжі. Леді Веспер нас, м’яко кажучи, не перегодовувала, хоч і геть голодними не тримала – їй це було невигідно.

Так що я впилась зубами в бутерброд і мало не застогнала від задоволення. Невже кілька шматків хліба з м’ясом і сиром можуть бути настільки смачними? Туди явно щось додали!

Треба було спитати Анрі, чи не намагається він таким чином мене отруїти і віддати в жертву тому своєму божеству, але моя обережність вмить кудись зникла. Голод переміг. Я вмостилась в кутку лабораторії і роззиралась довкола.

Що ж, виглядало все доволі… Мирно. Принаймні, я не побачила ні кайданів, якими можна тримати людину, ні кліток. Довкола було безліч шаф з зіллями та інгредієнтами для них, ціла система казанків, в частині з яких булькали невідомі мені речовини, стоси книг, очевидно, потрібних Анрі для експериментів. Місця, де оживляти мертвих, я не помітила.

– Отже, це твоя лабораторія? – спитала я. – Тут ти підіймаєш мертвих чи…

– Зазвичай з мертвими я працюю, гм, на місці знаходження зразку, – пояснив Анрі, – або переношу в іншу лабораторію, нижче в підвалах. Це негігієнічно! Варити зілля зцілення і поруч працювати з мертвою плоттю. Вибач, не псує апетит?

Я проковтнула останній шматок бутерброда і заперечно хитнула головою.

– А ще є?

Анрі засяяв, ніби я щойно зробила йому подарунок, і простягнув мені другий. Напевне, він вважав, що гарний апетит – ознака того, що я йду на контакт.

– Тут я займаюсь проведенням чистіших ритуалів, приготуванням зіллів. Є ще зала для суто магічних дослідів, там чисто і доволі… Порожньо, бо якщо щось рвоне, то не хотілося б втратити усі запаси зіллів і… Не тільки зіллів. Якось так. Отже, коли доїси, треба буде, щоб ти передавала мені інгредієнти по черзі, а потім замкнула ритуал кров’ю…

Напевне, я досить виразно глянула на нього, бо Анрі швидко додав:

– Свині. От. У мене є пляшечка з кров’ю свині.

– Добре, – я видихнула з полегшенням. – Це вже трохи краще звучить. Бо я не збираюсь завдавати собі шкоди!

– Цього й не вимагається, – відмахнувся Анрі. – Нема про що хвилюватися. Я абсолютно мирний маг-дослідник!

– Чому звучить як те, в що я не повірю?

– Я…

Він не договорив. Двері відчинилися настіж, і вже знайомий мені Шарль повідомив:

– Ваша Світлосте, до вас гості!

– Які гості? Я зайнятий для гостей! – обурився Анрі. – У мене нема на них часу! Я…

– Там ваш батько, графе.

Хлопець завмер.

– Батько? – перепитав він.

– Так, – кивнув Шарль. – Лорд Ольєр з якоюсь білявою леді.

– Оу. Ой… Гаразд. Я зрозумів. Зараз вийду, – кивнув Анрі. – З-затримай їх там т-трошки, г-гаразд?

– Звісно. Як накажете, Ваша Світлосте.

Шарль пішов, а ми лишилися наодинці. І, дивлячись на похмурого Анрі, я зробила висновок, що у нас, здається, серйозні проблеми.