4 (4)

Беладона, ніби відчувши моє напруження, насупилась, спушила хвоста і всім виглядом демонструвала, що не пояснюватиме нічогісінько, якщо я не виблагаю у неї прощення. Можливо, ця жінка не до кінця розуміла, з ким зв’язалась, бо я не збиралась навіть бровою вести, щоб її про щось благати. Відчувала, якщо почну швидко піддаватися, то вона перетворить мене на маріонетку і смикатиме за ниточки, змушуючи робити те, що їй вигідно.

У мене уже є один хазяїн, Анрі, і я не збираюсь заводити собі ще й другу пані, його бабусю. Дехто з дівчат з нашого притулку мріяв потрапити до жінок: вважали, що там будуть звичайними прислужницями, які виконують накази примхливої леді, не більше того. Але я завжди дивилась на леді Веспер. Жорстокість і безпринципність жінок не оминають.

– Я не знаю, про який експеримент йдеться, – дещо напружено озвалась я до дворецького, – але сподіваюсь, що ви… Або сам лорд де Роан мені пояснять, перш ніж доведеться брати в ньому участь. Проте, здається, відмовитися я однаково не зможу? Тож ходімо.

– Не хвилюйтесь, леді, – примирливо всміхнувся мені Шарль, – молодий лорд зазвичай доволі стриманий в своїх експериментах.

– Достатньо того, що він їх проводить, – фиркнула Беладона. – Мій онук опускається до такої ницості, як чари… Ба більше, він хоче ними торгувати, ніби якийсь… Купець!

– Надавати послуги, леді, – виправив Шарль. – Лорд де Роан бажає розібратися з боргами, які залишили йому вітчим і мати.

– Нехай у батька свого грошей попросить, – білка схрестила лапи на грудях. Я постаралась приховати подив, аби не вислуховувати, що «істинні леді так не витріщаються», але насправді була здивована гнучкості тих лап.

Шарль повів мене плутаними коридорами маєтку. Родовий замок де Бріє вражав своїми розмірами. Звели його, напевне, багато століть тому, і в деяких коридорах панувала затхлість, десь трохи кришився камінь, вікна потребували реставрації… Це не заважало мені витріщатися на все підряд з неприхованим інтересом і запам’ятовувати дрібниці, а ще засипати Шарля запитаннями.

– Знання таємних ніш не врятує тебе від кривавої угоди, – прошепотіла Беладона, коли я задала чергове запитання.

– Мені просто цікаво.

– Не обманюй, дівчинко. Тобі знадобиться моя допомо…

– Чим вже ти там збираєшся допомагати Кірі, бабусю?

Білка підстрибнула, перескочила на Шарля і сказала:

– Я мушу переконатися, що прибирання замку йде так, як слід, Шарлю. Відведи мене до служниць, я нагляну за ними.

Анрі, що вийшов до нас з однієї з кімнат, провів бабусю скептичним поглядом, а тоді всміхнувся мені.

– Сподіваюсь, вона не надто дістала. Моя бабця здатна мертвого з могили підняти, вона неймовірно вперта і… Самовпевнена жінка. Я збирався познайомити вас сьогодні.

– Вона через вікно залізла, – поділилась я. – Можна мені на вікно захисне закляття?

– Можна. Ти більше не шарахаєшся мене?

Хотілося б, але…

– Не думаю, що це має бодай якийсь сенс, – стримано відповіла я. – Страх – не помічник у боротьбі.

– Що ж, це правда, – погодився Анрі. – Але я сподіваюсь, що ти не будеш боротися зі мною, і ми мирно співіснуватимемо. Я не бажаю тобі нічого злого, присягаюся.

– Шарль говорив про магічний експеримент.

– Заходь, – Анрі махнув рукою. – Спочатку поснідаємо, а тоді я поясню, що треба робити. Розумієш, не всяку магію можна творити на самоті. Іноді мені потрібна жертва…

Я вже переступила було поріг, але завмерла, як вкопана.

– Жертва? – перепитала напружено. В цю мить мені здалось, що допомога білки була не такою вже й зайвою, і, ймовірно, не слід було фиркати і відмовлятися від її пропозиції. Що вона там про принців говорила і про магію кривавої угоди?

– А? – Анрі озирнувся. – Ну так. Іноді потрібна жертва, іноді помічниця, бо я не встигатиму відходити від котла. Крім того, коли я приношу когось у жертву, його частенько треба тримати, бо ну ти пробувала зрізати у кота шерсть з хвоста, якщо ти ж його і тримаєш?

– Шерсть? – я кліпнула. – Анрі, ти збираєшся приносити мене в жертву?

– Що? Ні! – обурився він. – Як ти могла таке подумати! Ну тобто… Так, певне, могла, бо я некромант, але ні, я не збирався жертвувати тобою! Чи людиною. Зазвичай йдеться про шерсть кота чи собаки, або – зрідка, – про кров курки або свині… Тобі не доведеться тримати свиню, не хвилюйся. Тварини часто виступають гарним провідником для духів і всякого такого. А ще, – він хижо всміхнувся, – мені може знадобитися шерсть білки, тож якщо бабця дуже тебе дістане…

– Гаразд, – зітхнула я. – Білку я потримаю. То кого треба тримати цього разу?

– Сьогодні – лише зілля, – відповів Анрі, впихаючи мені в руки бутерброд. – Ось, перекуси як слід. Ми викликатимемо бога боліт.