2 (4)

Я бігла, не розбираючи дороги. Невисокі підбори туфель вистукували ритм по бруківці, від вітру гуло в вухах. Сукня зі зашнурованим тугіше, ніж варто, корсетом страшенно заважала, я відчувала, як вбрання впивається в моє тіло, ніби хоче задушити, але не спинялась ні на мить. Стало жарко, в потилиці пульсував гострий головний біль, за спиною щось гримотіло. Анрі кинувся слідом, але я сподівалась, що зможу втекти.

Ще один поворот, і всередині мене ніби щось вибухнуло, свідомість мало не вибухнула від жахливого печіння. В роті стало сухо. Нога підсковзнулась на брудній бруківці, і я впала, боляче вдарившись колінами. Схопилась, щоб негайно кинутися геть, і відчула, як довкола мене стискається повітря.

Анрі застосував магію.

Стопи відірвало від землі. Я спробувала закричати, але сила смерті, підживлена ніччю, виявилась куди могутнішою за мій вольовий порив. Я сіпалась, мов комаха в павутині, але марно.

Анрі нарешті добіг до мене. Він схилився, важко сапаючи, і махнув рукою. Я осіла назад на землю, мало не впала, але за спиною ніби з порожнечі виник скелет. Він схопив мене під лікті, не даючи впасти, і я замружилась, намагаючись проковтнути страх.

– Ну і куди? – видихнув він. – Ти ж під кривавим контрактом! Я для чого нашийник зняв, щоб ти собою ризикувала? Ти можеш собі уявити, що магія крові може з тобою зробити?

– Як такий добрий, не слід було взагалі примушувати мене до такої угоди! – засичала я. – Пусти! Я рабинею не буду!

– Не рабинею, а особистою помічницею! – огризнувся Анрі. – І мене не запитували, на яких саме умовах я хочу тебе забрати, знаєш! Як пропонували, так і забирав. Чи ти хотіла, щоб вона викликала лорда Беллінгема і сказала, що восьми тисяч буде цілком достатньо?!

– Може, краще і Беллінгем!

– Це ж бо чим? – вигнув брови некромант.

У вуличній темряві він здавався дуже блідим і втомленим. І гарним, але про це я собі, ясна річ, заборонила думати.

– Старий, – почав перелічувати Анрі, випроставшись, – страшний, ймовірно, схиблений на самоствердженні та відчутті контролю, мав уже кілька ваших «вихованок», і, як я розумію, вони живими та здоровими від нього не втекли!

Я продовжувала свердлити його важким поглядом.

– Це через те, – тон графа де Роана став небезпечним, – що я – некромант? Краще пристарілий садист, ніж некромант, так?

– Не так! – випалила я. – З лордом Беллінгемом все зрозуміло, ясно, чого він хоче і нащо це йому. А нащо молодому привабливому чоловікові дівчина, скута таким контрактом? Це що ж таке тобі потрібно, що ти готовий віддати унікальний королівський артефакт, спадок твоєї бабусі, аби лиш мене отримати? І чому взагалі причепився?

– Бо я хотів тобі допомогти!

– Такою ціною?! – я мало не вибухнула гнівом. – Десять тисяч золотих! Два чималих замки!

Анрі дивився на мене з-під лоба, лиховісно мружачись. Він сердився, це було очевидно. Граю не за правилами, так? Ну звісно.

– Я не коритимусь. Хочеш, щоб була слухняною служкою – назад надягай нашийник, та й по всьому.

– Я не збираюсь використовувати той клятий нашийник, але криваву угоду не можна розірвати швидко, це небезпечно, – процідив Анрі. – Якщо ти хочеш, щоб я тебе звільнив, доведеться вичекати від одного до трьох місячних циклів. Тоді це стане безпечніше. І, до твого відома, порушник кривавої угоди отримує прокляття крові. Подряпаєшся десь, а воно не загоїться, аж доки, крапля за краплею…

Від його тихого впевненого голосу стало не по собі.

– Свобода цінніша за кров, – зрештою прошепотіла я, але бажання втікати поменшало. Я розбила коліно і відчувала, як воно пече.

Ця рана тепер не загоїться?

– Ти втекла недостатньо далеко, аби угода встигла обернутись проти тебе, – зітхнув Анрі. – Я зможу цьому зарадити. Але якщо ти знов робитимеш такі дурниці, то я вже нічим не допоможу, при всьому бажанні, розумієш?

– Що тобі від мене потрібно?

– Щоб ти поїхала зі мною додому, дала зачарувати твоє коліно і заспокоїлась, – він простягнув руку. – Ходімо, Кіро. Я не бажаю тобі зла. І про артефакт, який віддам, розкажу. Тільки завтра. Я дуже втомлений після пошуків, розумієш.

Довіритися йому точно стане найбільшою з усіх можливих помилок, але я вже зрозуміла, що просто втекти не вийде. Кривава угода небезпечна, і зараз я остаточно усвідомила всі наслідки. Все життя боятися навіть палець порізати?

А… Жіноча кров? Пологи? Зараз мені рано про це думати, але…

Стало страшно. Я хотіла жити на свободі, а не загинути через угоду.

– Її можна розірвати? – спитала я. – Криваву угоду.

– Я ж сказав, що так, з нашого обопільного бажання, але не так швидко, – зітхнув Анрі. – Дозволь про тебе подбати. Я справді хочу тебе врятувати.

Знаю я таких рятівників! Від чоловіків не варто чекати нічого доброго!

Але вибору в мене не було, тож я прийняла його долоню і пішла слідом. Сподіваюсь, він бодай дасть мені поспати і поїсти, перш ніж почне вимагати того, заради чого насправді мене захопив.