2 (3)

Я не могла навіть мріяти про те, щоб заперечно хитнути головою чи попросити Анрі цього не робити. Він тим часом сказав:

– Наскільки мені відомо, без кривавої угоди ви не зможете передати мені контроль над цим нашийником. Ви, до речі, хочете, щоб я оплатив його окремо?

– О, це подарунок, – запевнила його леді Веспер. – У мене є стандартний зразок угоди…

– Дякую, у мене є своя. Я негайно вирушу додому, візьму артефакт, контракт про роботу і приїду за дівчиною. І якщо лорд Беллінгем раптом вирішить змінити думку та повернутися сюди… Леді Веспер, я дуже розраховую на вашу розважливість, – всміхнувся Анрі. – Якщо ви надумаєте не віддати дівчину мені, то наживете собі значно серйознішого ворога, ніж багатий бездарний лорд. Некромантія не просто так заборонена в Лотмері. І я теж не за гарні очі отримав дозвіл самого дракона на використання свого особливого дару, ви ж розумієте, так?

– Якби я була дурною, графе, я б не мала цього притулку і не могла рятувати бідолашних дівчат від лихої долі, – леді Веспер хитнула головою. – Звісно, я все розумію. Не турбуйтесь, я не дозволю жодної зради.

– Дуже сподіваюсь на це.

Я так і лишилась стояти, доки вона проводжала Анрі до виходу. Потім, повернувшись, весело поплескала мене по плечу.

– Всміхнися, Кіро.

Мої губи проти волі розтягнулися в усмішці. Клятий нашийник! Але позбутися його я не мала жодного шансу. Може, Анрі все-таки його зніме?

Кривава угода… Я боялась навіть подумати про умови, які на мене чекатимуть. Треба ознайомитися з текстом, але мені ж ніхто не дозволить обирати!

– На твоєму місці, – промовила тим часом леді Веспер, – я б раділа. Лорд Беллінгем справді мав лиху вдачу, там нема чим насолоджуватися. Але цей юнак… – вона знизала плечима. – Хтозна. Раптом він закохався в тебе з першого погляду і хоче взяти за дружину?

Я мало не загарчала. Яка різниця, закохався він чи ні, якщо я не хочу мати з ним нічого спільного?!

– Не варто аж так обурюватися, – провадила далі жінка. – Це ж просто смішно. Звісно, для тебе це лише на краще. Такий чоловік звертає увагу, ельф… Бережи його. Якщо будеш слухняною та милою помічницею, – Веспер нахилилась до мене ближче, – то справді маєш шанс його звабити і змусити танцювати під твою дудку. Користуйся можливостями, Кіра. Де б ще ти познайомилась з таким достойним чоловіком і змогла його спокусити? Адже ти не надто увесь цей час старалась, постійно випробовувала мої нерви. Якщо будеш так поводитися з лордом де Роаном, не дивуйся, що він залишить тебе в нашийнику навічно.

Я не хотіла плакати, але сльози самі собою виступили на очах.

– От тільки не треба цього, – леді Веспер, звісно, була безжальною. – Я вчила тебе підкорятися роками. Може, бодай некромант впорається з такою задачею. Благословенний драконом, це ж треба… – вона розреготалась. – Головне, щоб він приїхав за тобою, інакше доведеться продавати контракт за значно нижчою ціною…

Назвати це удачею, звісно, я не могла, але де Роан повернувся. В нього в руках була скринька з тією самою пудреницею і дзеркальцем, а також документи, що підтверджували справжність артефакту.

Угоду для мене Анрі теж не забув. Я хотіла б запручатися, але леді Веспер наказом змусила мене поставити підпис крапелькою власної крові.

– От і все, – підсумувала вона. – І треба було того клопоту, Кіро?

Шкода, що я не вмію спопеляти поглядом!

– Вітаю вас з вдалою покупкою, графе де Роане, – продовжила жінка. – Кіро, бережи себе, моя люба. Я дуже хвилюватимусь за тебе, – опікунка нахилилась ближче і демонстративним шепотом, який явно почув Анрі з його гострим ельфійським слухом, промовила: – Якщо тобі знадобиться допомога, пам’ятай, що ти завжди можеш звернутись до мене.

Яке позерство! Та я ніколи до неї не звернусь!

Нарешті Анрі взяв мене під руку і повів до екіпажу. Він допоміг мені залізти всередину, сісти і клацнув пальцями. Застрекотали колеса, і ми нарешті зрушили з місця.

– Мати таку опікунку – велика прикрість, – скривився Анрі. – Співчуваю. Не здивований, що ти хотіла від неї втекти.

Я роздратовано блимнула очима.

– Але довго ховатись від неї ти б не змогла, – продовжив граф. – Не сіпайся, я допоможу тобі зняти нашийник. Тільки пообіцяй, що не робитимеш дурниць і не тікатимеш.

– Обіцяю, – озвалась я.

Між іншим, навіть якби хотіла змовчати, аби бути чесною, нашийник не дав би мені цього зробити. Давай, позбудься його скоріше, будь ласка!

Анрі знадобилось кілька хвилин для того, щоб зняти з мене артефакт. Карета увесь цей час повільно повзла вперед, а я рахувала миті до свободи.

– Ну ось і все, – зітхнув він, кидаючи артефакт на сидіння. – Тепер поговоримо, Кіро?

– Ага, – кивнула я. – Дякую.

А тоді, користуючись тим, що екіпаж рухався повільно, кинулась в двері і вистрибнула в ніч. Ніяка кривава угода мене не спинить, я з ним не залишусь!