2 (2)

Леді Веспер нервово глитнула. Вона не розраховувала на таке різке підняття ставки.

– П’ять з половиною, – миттю відреагував Беллінгем. – Я обрав цю дівчину першим, і, леді Веспер, дуже раджу вам подумати про наші домовленості. Цей юнак не запропонує вам стільки, скільки я, для вигідної подальшої співпраці…

Моя опікунка явно подумки підраховувала майбутній прибуток, і в неї радісно світилися від жадоби очі. Подарувавши Беллінгемові усмішку, вона сказала:

– Самі розумієте, ціна товару може зростати разом з попитом. Звісно, якщо ви програєте цей аукціон, то я поверну завдаток і виплачу відшкодування. Фінансово ви не постраждаєте.

– Я мав вже завтра відпливати з країни в приємній компанії, – сухо сказав Беллінгем, – а тепер ви явно посягаєте на мої плани. Мені це не подобається.

– Мені дуже шкода, що я так зламав ваші плани, лорде Беллінгеме, – солодким голосом відповів Анрі. – Шість.

Пальці Беллінгема впились в підлокітники крісла, і він подарував графові де Роану важкий погляд.

– Навіщо вам це дівча? – спитав чоловік. – Ви так чіпляєтесь за неї, хоча ще годину тому поняття не мали, що вона існує?

– А вам навіщо?

– Тому що я ніколи не програю, – Беллінгем нахилився ближче до свого супротивника і змовницьки, знущально підморгнув йому. – І нікому не віддаю своє. Ви можете зараз перебити мою ставку, звісно, лорде де Роане, але чи буде воно того вартувати? Шість з половиною.

Анрі заскреготів зубами.

– Сім.

– Вісім, – вмить підняв ставку лорд Беллінгем.

Анрі напружився.

– У мене нема таких грошей, – промовив він. – Але я можу запропонувати дещо краще, леді Веспер. Родовий артефакт моєї бабусі, леді Делії. Її легендарне дзеркальце і пудреницю.

Я не знала, до кого не хочу потрапити сильніше. Невідомо, чому Анрі так в мене вчепився, але лорд Беллінгем… Без клятого нашийника я ще могла від нього втекти, але зараз точно стану полонянкою без права навіть визирнути надвір. Ні, я зобов’язана боротися до останнього, аби не застрягнути тут навічно.

– Пудрениця? – розреготався Беллінгем. – Господи, це геть смішно! Леді Веспер, вам пропонують косметику замість восьми тисяч золотом…

– Такого артефакту ви більше ніде не знайдете у всьому Лотмері, – вкрадливо промовив Анрі. – Ви ж знаєте, що колись король Лотмеру був дуже прихильним до моєї бабусі і, не дочекавшись взаємності, відпустив її… Зробивши один дуже цікавий подарунок. Він подарував їй пудреницю та дзеркальце, що дарували їй молодість і красу, аби вона могла сяяти цілісіньку вічність. О, про красу бабусі складали легенди. Нев’януча жінка! А вона дуже рідко використовувала той засіб, тільки в екстрених випадках. Ви, леді Веспер, звісно, ще молода жінка, але уявіть собі, що залишитесь такою навічно. Або продасте пудреницю комусь, можливо, теж з аукціону, значно більше, ніж за десять тисяч, які мені пропонують…

Жінка сумнівалась. Анрі правильно вгадав її пристрасть до омолоджувальної магії. Леді Веспер заздрила нам всім, хотіла бути такою ж юною, як її вихованки, особливо ельфійки. Але, звісно, не могла, расою не вийшла.

– У вас є документи, що підтверджують ціну пудрениці? – спитала зрештою жінка. – І її магічну ефективність?

– Звісно, – кивнув Анрі. – І я можу привезти їх за годину. Мені тільки знадобиться навідатися до мого міського маєтку. Ви зачекаєте?

– Нечувано, – лорд Беллінгем сплеснув руками. – Я пропоную живі гроші…

– Але ж у вас їх теж з собою нема? – вигнув брови Анрі. – Просто зараз. І вам доведеться їхати до власного маєтку по кошти. Тож… Ми тут квити. Якщо я виявлюсь неплатоспроможним, ви просто перехопите лот.

– Не поспішайте, лорде де Роане, – спинила його моя клята опікунка. – Можливо, лорд Беллінгем готовий підвищити ціну, і тоді артефакту буде недостатньо?

– Платити більше десяти тисяч за якусь дівку? – фиркнув Беллінгем. – Щоб він згори накинув ще вісім? Ні. Я розчарований, леді Веспер, нашою співпрацею, – чоловік підвівся на ноги. – І більше ніколи не звертатимусь до вас з пошуком… Особистих помічниць. На все добре.

Він пройшов повз мене, боляче штурхнувши плечем. Я заточилась, але не впала, встиг підхопити Грімзон та поставити на місце.

– Що ж, Анрі, – м’яко всміхнулась леді Веспер. – Вона ваша. Я чекаю від вас на артефакт і документи, а сама поки що приготую документи для підписання. І… Бажаєте заключити криваву угоду? Щоб це дівча не могло втекти?