1 (3)

Просити хлопця витягнути нас звідси, а тоді втекти якомога далі я б уже не встигла. Леді Веспер не гаяла часу; не минуло і хвилини, як її здоровані схилилися над ямою.

– Добрий вечір, – бадьоро привітався молодий некромант так, ніби його магія не була в країні під забороною, а сидіти у велетенській ямі посеред кладовища вночі – взагалі звична справа для пересічного аристократа. – Леді Веспер, я правильно розумію? Граф Анрі де Роан до ваших послуг, – він вклонився. – Я був би дуже вдячний, якби ви допомогли мені вибратися. І, звісно, юній леді. Здається, її щось налякало, і вона випадково налетіла на мене, і ми вже разом впали… сюди.

– Звісно, звісно, – леді Веспер, варто було ельфові згадати про свій титул, розпливлась в широкій усмішці. – Грімзоне, допоможи графові вибратися. А потім і нашій Кірі… Люба, як же так сталось? – жінка перевела погляд на мене. – Як ти тут опинилась?

– Я… Я…

Розігравати дурненьку? Намагатися зробити вигляд, що все це сталось випадково, і я зовсім не планувала втечу? Навряд чи це допоможе, але я стривожено роззирнулась, шукаючи шлях до відступу. На жаль, довкола були земляні стіни, а Грімзон, один з охоронців притулку, був кремезним чоловіком. Він схопив мене за руки і потягнув нагору, а тоді так і не відпустив, залишився стояти, однією рукою обіймаючи за плечі.

– Прошу вибачення, вельмишановний лорде де Роане, що моя вихованка, вочевидь, зіпсувала вашу вечірню прогулянку…

– Це був діловий вихід, – повідомив Анрі. – Я практикую некромантію і розслідую одну справу, пов’язану з моїм родом.

Леді Веспер аж крякнула.

В Лотмері темна магія була під суворою забороною. Якщо звичайного чарівника, що практикує не лише світлі заклинання, теоретично могли б пробачити, то про те, щоб використовувати некромантію і вільно жити, навіть не йшлося. Анрі ж відкрито зізнався в тому, що застосовує силу.

– Це… доволі цікаво, – сказала вона. – Я… Сподіваюсь, що ми могли б зараз розійтися, не створюючи одне для одного проблем. Моя підопічна повернеться назад і нікому не скаже, що вона бачила, як ви проводите ритуал.

– Я не сказав, що проводив ритуал, я сказав, що практикую некромантію, – заперечив Анрі. – Власне кажучи, це не варто приховувати від громади. Я маю драконяче благословення.

– О.

– Від Його Величності, короля Кофленди, Кірана, – провадив далі хлопець. – Тому на кладовищі перебуваю цілком законно. На відміну від юної леді, яка явно від чогось тікала.

– Вона загубилась, розгубилась…

– І я хотів би знати, від чого саме така прекрасна квітка біжить серед ночі прямісінько в мої обійми, – солодко всміхнувся Анрі.

Леді Веспер випросталась. Вона мало не спопелила мене поглядом, потім змусила себе поглянути прямо у вічі графу. Ігнорувати його питання, звісно, жінка не могла, Анрі, вочевидь, мав зависокий титул. Та й чула я про драконяче благословненя, отримати його ой як непросто.

– Кіра просто… – почала вона, але я не дала жінці договорити. Хай там що, а гірше, ніж у опікунки, навряд чи буде.

– Вона намагається мене продати, – випалила я швидко. – У рабство.

– О, пресвітлі небеса, Кіро! – вигукнула леді Веспер. – Твоя фантазія мене просто вражає! Ваша Світлосте, – вона злегка вклонилась де Роанові, – Кіра – моя вихованка. Я дбаю про юних дівчат, що втратили батьків. Ця дівчина ельфійка, тож я мусила дбати про її дорослішання і після досягнення вісімнадцятиріччя, і, як ви розумієте, це вимагало певних затрат. Ельфійка, яку потрібно навчати магії… Крім того, Кіра доволі буйна… Зараз вона нарешті позбулась своєї мітки, подорослішавши достатньо, аби чари Лотмеру вважали дівчину повнолітньою, і прийшов час віддавати борги.

– Ага, – не змовчала я, – віддавати. Мене. В рабство.

– Кіро… Так, деякі дівчата в моєму притулку йдуть працювати, щоб повернути те, що я вклала в них, і таким чином дати шанс наступним сиротам теж отримати допомогу. Але про жодне рабство не йдеться. Це лише контракт на роботу.

– Як цікаво, – холодно промовив Анрі.

Я з надією глянула на нього. Аристократам нема віри, але, можливо, цей виявиться інакшим? Що, як я матиму шанс втекти від леді Веспер? Краще б він її, звісно, не кликав…

– Кіра налякалась, побачивши, що до нас приїхав ще один вельмишановний лорд, – продовжила моя опікунка. – Так, він хотів би, щоб Кіра стала його працівницею… Дівчинка навигадувала собі неясно що, навіть не побачившись з лордом Беллінгемом.

Я пополотніла. Так, я з ним не бачилась, зате чула про цього чоловіка більш ніж достатньо. І нічого хорошого.

– Тож дякую, що допомогли зупинити Кіру, і нам вже пора. Була рада знайомству, лорде де Роане.

– Заждіть-заждіть. А лорд Беллінгем уже вніс плату? Про яку суму йдеться? Бо, – Анрі широко всміхнувся, – я думаю, що, коли вже контракт леді Кіри продається, то я хотів би викупити його. Мені не завадить… – він витримав коротку паузу. – Працівниця.