Глава двадцять восьма

          Він сидів із запрошенням вживляючись в округлі завитки написані золотом. Спершу подумав, що це злий жарт. На листівці об'єднані два прізвища одне з яких «Хермес». Виявилось, що її молодша сестра Камея одружується з наймолодшим членом сенату, про якого трубили усі ЗМІ. Юлій не промах, як не вийшло з компанією, то підтягнеться у політику, в цьому немає сумніві. Сам же Говард відійшов від справ, хоча посаду пропонували повернути, одразу як розкрили справу. Діон все ж таки не підвів, знайшов прогалину у бездоганному плані старого. В раді його замінив Джером, ставши довіреною особою. Сам чоловік сховався від усього в дідусевому обійсті. Не наважився поїхати за нею, боявся зіпсувати плани на майбутнє. Певно вони для неї були дуже дорогі, що вона жодним чином не замаячила на його горизонті.

       Дні минали, а туга змушувала вити від самотності. Рятувала фарба, яку він безпомічно наносив шар за шаром, доки не утворювалося коричневе ніщо. Писати щось гарне не вдавалося. Єдиною гідною роботою лишалася його русалонька, яку то знімав то знову вішав над кам'яним комином.

       Час від часу його навідував Джером, який намагався витягти з болота, в яке він сам себе затягував. Та Говард не потребував рятувальної шлюпки, йому потрібна була його муза. Він навіть якось напився й пішов шукати нову. На ранок безглуздість ситуації випливла головним болем, нудотою та незнайомим місцем. Виявляється він наклюкався до чортиків, що навіть зателефонував своєму батькові. Той забрав кровинку й залишив ночувати у своїй квартирі.

         На ранок були душевні розмови під склянку шипучки. Говард повідав усе батькові, той поспівчував.

— Як ти зміг відмовитись від музи? — наважився запитати, коли розповів усе що знав.

— Моєю музою була твоя матір, хоч і не у творчому плані. А я дурень хотів схопити двох зайців, а отримав дулю з маком.

— Ти знав, що вона приїхала?

— Знав, поривався поїхати, хоча б просити вибачення. Та впевнений, Юлій мене б і близько не підпустив.

— Ти все життя доказував мені, що дідові розповіді це дурниці старечого мозку. Чому?

— Не хотів аби тобі було боляче, тим паче ти мав хист і керувати компанією. Хіба це не краще?

          Говард лише покачав головою. Все одно, він мав право знати та обрати свій шлях. Нехай для їхньої долі було відведено так мало часу.

— Говарде, або ти візьмеш себе у пуки й підеш на те кляте весілля, або я сам відвезу тебе туди! Силоміць! — над ним нависла фігура з рудуватим чубом.

— Що мені там робити? Пити я не вмію, а розважатись не хочу. — не звертав уваги на докучливого друга, збираючи наплічник для рибалки.

— Вона там буде.

— Це нічого не змінює, вона певно буде з перспективним кавалером, як сестриця.

— Ти в нас теж не промах, тільки став ледащо, навіть бороду не зголив.

         Говард поглянув на себе у відображенні дзеркала, що висіло якраз перед ним. Очі вкрили зморшки, які важко було розгледіти за кучерями на обличчі. Його рослинність жила окремим життям, як і кохана муза.

— Я чекаю на тебе в авто, або затягну силоміць. — погрози товариша за серйозне не сприймав, з часом на морі, його тіло стало витривалішим та міцнішим, тоді як Джером днями протирав штани в офісі.

            Та інтерес все ж муляв п'яту точку, не давав викинути злощасне запрошення, яке виглядало мов  злиття двох корпорацій, ніж на щире кохання між двома людьми. Сердечко внизу не перекреслювало усього офіціозу яким віяло від шматка картону.

— Мені потрібно заїхати в крамницю, не маю жодного ділового костюма. — будинок продав разом з усім мотлохом в середині та картиною на якій колись залишив увесь сум по Лаяні, вона до речі в той дім таки заселилася, тільки вже з іншим чоловіком.

— Ми так запізнимось на церемонію. — товариш діловито оглянув зелені шорти та льняну сорочку застібнуту на ліктях і підсумував, що все-таки не годиться їхати в цьому.