Глава двадцять друга

           Картинка змінювалася одна за одною, а в голові роїлися ті самі думки. Тея не хотіла їхати окремо. Та що там, зовсім не хотіла покидати тепле гніздечко, яке вже відчувалося як дім. Настанову про білизну пам'ятала,  планувала виконати якомога швидше аби бути підготовленою до наступної зустрічі. Тож приїхавши до батьківського маєтку, довго там не пробула. Здається ніхто навколо не помічав постійної відсутності дівчини, з'явилася і то добре.

                Подруга чекала у торговельному центрі, де на три поверхи було цілих вісім магазинів спідньої білизни й усі їх вони обійшли. Звичайно ж під допит Айї, чиє особисте життя зайшло у глухий кут. Хлопець настільки закоханий сам у себе, що місце ще для когось у серці, зовсім не лишилося. Тож кожне слово, подруга ловила із захопленням, тяжко видихаючи та повторюючи фразу:

— Капець як романтично.

          Квітея лиш усміхалася у відповідь, згадуючи кумедну галочку між бровами, що з'являлася у Говарда, коли він писав картину. Їй цей процес подобався до мурах по шкірі, не стільки позувати, скільки споглядати сконцентрованого на улюбленій справі, чоловіка.

        Самотність прогризає в душі дірки, як у швейцарському сирі, навіть коли ти знаходишся серед натовпу. Квітеї не вистачало пазлику, а він так і не дзвонив. На наступний день твердо вирішила зробити сюрприз у вигляді себе. Замість бантика, наділа спокусливу червону білизну у вигляді боді. Айя наполягала саме на ньому, хоча Теї він здавався трохи вульгарним і вона схилялася до класичного чорного чи білого кольору. Та подруга все ж перемогла, чому дівчина була несказанно рада. Їй справді пасував червоний.

              Розпущене волосся хвилями лягало на плечі. Матова помада у тон з білизною, тоненькі, ледь помітні стрілочки, що підкреслили погляд. Квітеї подобалася дівчина у дзеркалі.

           Автівка підкотилася, коли на вулиці вже затягувались сутінки. Перші зорі мерехтячи, сповіщали про наближення ночі, а молодий місяць поволі займав своє місце. В будинку горіло світло, отже чекати не доведеться. Колеса зашуміли на гравію, від цього звуку незрозуміло чого, стало трохи моторошно. Якесь дивне неприємне відчуття стискало шлунок дівчини, але вона вперто рухалась до скляних дверей, від яких освічувалась стежка попід будинком. Вони були відчинені.

          Всередині в ніс одразу вдарив солодкувато-терпкий аромат жіночих парфумів, але голосів не чутно. Тож Тея на свій страх рушила до вітальні, де на дивані сиділа розкішна жінка. Діловий костюм підкреслював вигини фігури навіть сидячи. Темне, неприродно блискуче волосся сягало стегон. Все у її позі демонструвало владність ситуації.

— Доброго вечора. — першою привіталася незнайомка. — Не думала, що у нас будуть гості в перший же день мого повернення.

— Хто ви? — Тея відчувала як втрачає землю під ногами, ще й начепила каблуки, що у цій ситуації  геть не допомагали триматись.

— О, як грубо з мого боку.

            Жінка встала з дивану, на якому нещодавно позувала Квітея і рушила у її бік. На зріст вона була нижчою десь на пів голови та по відчуттю, ніби дивилася згори вниз.

— Я Лаяна Пелагос, наречена Говарда.

Квітея ніколи не любила бокс чи подібні види спорту. Та переконана, що зараз фізично відчувала, як їй дали під дих.

— А ти…? — не втримала тиші між ними.

— Квітея.

— І що ж ти, Квітея, забула в домі мого нареченого? — вона зробила ледь помітний натиск на останніх словах.

— Я… ми. — сльози градом покотились щоками, а розум припинив подавати будь-які команди.

— Ми? — здивовано закліпала жінка. — Є якісь ми? Ох, постривай. Невже ти його муза?

Тея намагалася вгамувати сльози та зрозуміти, що означають її слова.

— Така маленька. Боги, тобі ж певно тільки вісімнадцять стукнуло? Навіть шкода тебе, задурив мале дівча. — Лаяна, мов кішка, що загнала свою здобич ходила перед дівчиною туди-сюди. — Він розповів тобі хто ти?