Глава двадцята

       Сонце крадькома заглядало у віконечко, зігріваючи своїм теплом оголені плечі дівчини. Вона не ворухнулася з того моменту, як чоловік поруч з нею заснув. Вдивлялася у вії, що тріпотіли під час видиху повітря, в контур пухких губ, що так несправедливо дісталися чоловічій статі. Мимоволі закралася думка про мале дівча, що мало б татові губенята, які вона б збирала у бантик цілуючи колючі щоки.

        Руки навколо дівчини стиснулися міцніше, а розпашіле тіло прийняло позу на боку, не відпускаючи свій скарб. Тея зарилася обличчям у волосся на грудях, пальчиком малювала візерунки. Світ ніби зупинився, дав час побути наодинці, розставити пріоритети. Для неї він був один — Говард. Більше немає питань, що робити далі, вона його тілом та душею. Все життя відчувала, ніби чогось дуже не вистачає. Шукала себе, а знайшла його.

        Отак зрештою заснула, а прокинулась на самоті. Хотіла було спуститись та Говард пішов на випередження, в синіх трусах, що обліпили міцні стегна та з тацею у руках він заплив до кімнати, затягуючи з собою ароматний запах кави та теплої випічки.

— Коли ти встиг? — ледь продираючи очі, скинула голі ноги з ліжка.

— Щойно. Сподівався, що ти не встигнеш прокинутись.

         Таріль опустилась до ліжка, а дівчина отримала легкий цілунок в щоку. На підносі красувалися булочки начинені сиром та шинкою, а збоку кава з молоком.

          З'ївши нехитрий сніданок, вони відправились до пляжу. Говард уперто вчив дівчину плавати, а та уперто зривала уроки залицянням. Дупа, як буйок постійно підіймалася догори, порушуючи баланс тіла в воді та в штанах вчителя.

— Припини! — повчальним тоном вчив свою юну ученицю, в якої проглядалися успіхи, аби вона сконцентрувала увагу на навчанні. — В мене ще є для тебе сюрприз.

— Який? — в'юнкі рученята тримали чоловічу шию, а ноги обплітали стегна.

— Якщо розповім, це не буде сюрпризом. — а будь-які заперечення спинив цілунком.

        Вони повернулись назад і Тея одразу запримітила зміни в домі. На мольберті стояло, накрите цупкою тканиною полотно, до якого одразу ж і побігла.

— А ну стій. — спіймав за руку, ледь не в останній момент, потягнув на себе. — Дивитимешся, як завершу.

— Я лише на секундочку. — в хід пустила важке озброєння, посипала цілунками вздовж вилиць і шиї, ще вчора помітила, як йому це подобається.

— Ні… — хриплим голосом ледь промовив просте слово. — Не можна.

— Тоді давай продовжимо.

            Тея вмостилася на диван, так само як робила це в його будинку. Чоловік розчаровано видихнув повітря носом, від чого його ніздрі кумедно роздулися.    Та в самого явно чесалися руки продовжити, тож узявши до рук пензлики та палітру, він поринув у задоволення писати картину. В кімнаті панувала абсолютна тиша та спокій, інколи вони переглядались один з одним, кидали короткі усмішки та дотепні репліки. Та переважно стояла тиша. Не гнітюча, в якій може застрягти сокира, ні. Тиша порозуміння без слів.

          На вулиці давно затихли птахи їм на зміни прийшли жуки, що торохкотіли між зеленою нестриженою травою. Вітер здіймав хвилі, яким не доводилося жити довго, у мить розбивалися об скелі.  Самотній будиночок підморгував світлом з одної кімнати, в якій зачаїлися двоє. Чоловік відійшов від свого творіння, задоволено усміхаючись роботі. Квітеї було несила чекати, вона скочила на ноги й хутко зазирнула за полотно.

— Як тобі?

— В захваті!

           Квітея дивилася на своє обличчя, яке було чітко змальоване автором, усе інше було фантазією художника. Хіба ще поза повторювалась. Дівчина на зображення сиділа на камені поруч скель, замість ніг мала хвіст, луска якої нагадувала квітчасту спідницю. А груди прикриті легкими локонами.