Глава вісімнадцята

        Ніч і досі нагадувала про себе приємним скимним відчуттям в животі. Той досвід як й вона мала до нього, не був і на частину такий приємний. Вранці зовсім не хотілось йти з теплих обіймів та світанок закрадався у вікно, шпигуючи за двома коханцями. Говард був ніжним, піклувався про її задоволення. На стегнах й досі відчувалися сильні руки, на шиї гарячі вуста.

         Додому прокралася тихо, хоч кухарка й помітила повернення блудної доньки, та переживати не варто. Батьки розмовляли не розмовляли з прислугою, тільки давали вказівки. А от Квітея частенько забігала на кухню, аби підглянути як кипить там життя. Спілкувалася про квіти з Пабло, їхнім садівником, доки той фігурно підстригав кущі. Навіть покоївки любо розповідали історії свого життя, які Тея сприймала мов новий любовний роман.

          День минав, а єдина звісточка від Говарда, сповіщення на початку дня. Камея витягла сестру на прогулянку до міста аби прикупити черговий наряд. Дівчата гарно розважилися, гуляючи бруківкою старого міста. Куштували фірмове та лимонне морозиво, лимонади. Повернулись над вечір, втомлені й веселі. Повечеряли й розійшлись своїми кімнатами. Маєток величезний, аби вони були дітьми, точно б зіграли в схованки. І Квітея б виграла, як робила це кожен раз.

          Сидячи на ліжку, вона розмірковувала, чи подзвонити першій. Врешті в сучасному світі жінка може ще й на побачення запросити. Гублячись у власних думках, які то підтримували то глузували з неї, Тея зупинилася на сповіщенні. Написала коротко, що сумує. Так і заснула з телефоном в руках.

           Ранок не приніс ні добрих новин, ні відповіді. Дівчина абсолютно не розуміла, що відбувається. Розум говорив, що її використали, тоді як серце просило зачекати. Щось точно сталося. Зателефонувала та у слухавці лише монотонний голос автовідповідача, який сповістив що абонент відсутній.

            Почекала ще один день, написала помічнику. Відповідь отримала досить швидко. Виявилось, що Говард полетів у справах та повернеться вже завтра. Часу написати не було, адже поїздка виявилась спонтанною та дуже необхідною.

         Як від серця відлягло. Зі спокійною душею вмостилася спати, кидаючи останній сонний погляд на найцінніший подарунок, його картину. У світлі від місяця, вона здавалася ще чарівнішою, блискучою. Чи то втома давалася в знаки.

         Отак буває, що з ліжка зовсім не хочеться вставати. Тепла та м'яка ковдра затягує у свої обійми, вітер за вікном шепоче якісь дурниці, зрозумілі лише гілкам дерев, що заливаються сміхом від жартів. І ти лежиш, прислухаєшся і лише повільно дихаєш. Коли раптом писклявий звук сповіщає про нове надсилання.

«Теж скучив. Багато роботи, як тільки вирішу все, повезеш нас до будиночка.»

          І день заграє новими фарбами. І ти розумієш той дурнуватий сміх листя, бо й сама дурієш від кохання. Чекаєш на зустріч, упиваєшся почуттями. Квітея перечитала знову, а потім ще декілька разів. В голові чула його голос «…скучив…».

            З собою напоготові зібрала наплічник. Туди поклала пару суконь та нову фантастичну білизну. Купила на прогулянці з Камеєю. Та хитро поглядала на сестру, що красувалася у мережевій молочній білизні. Ліфчик з напівпрозорого гіпюру складався з двох трикутничків та широким поясом з мережива. Трусики танго, що вдало підкреслювали круглі сіднички.

          Ввечері він прислав адресу, звідки його було потрібно забрати. Усміхнулась, зазвичай хлопці самі забирали її на автівках, але з Говардом було все інакше. У визначений час, вона прибула на місце.

— Пунктуальна. — підмітив, не дивлячись в очі, а тоді повернувся й лишив легкий цілунок на губах. — Шлях пам'ятаєш?

— Більш менш. — Тею дурманив запах чоловіка, що заполонив собою автівку.

— Рушай, я скеровуватиму, раптом що.

— Ти зовсім не кермуєш автівкою? — не втримала запитання.

— В теорії, не на практиці. — він не відривав погляду від звивистої вулиці, що вела до виїзду з міста.

— Чому?

— Немає такої необхідності.