Глава друга

«Йому не спекотно?» — Квітея помітила чоловіка навпроти кафе, в якому вона з дівчатами обирала торт, на власний день народження. Той стояв у чорному костюмі, дорогих лакованих туфлях. Десь в кабінеті у скляній будівлі чи на вечірньому заході, він виглядав би доречно й дуже вишукано. А тут, на фоні старої побіленої будівлі з блакитними віконницями, квітів та вивіски «Мистецька крамниця» він виглядав кумедно.

– Я пропоную прикрасити твій торт фотографією того красунчика. — блондинка вказала пальцем туди, куди був спрямований погляд Теї.

– Не смішно, Айя. Я просто думаю, що він недоречно одягнутий для цього острова. – Квітея байдуже знизила плечима, не звертаючи увагу на дотеп подруги, вказала на шматок перед собою білого торта з рожевим прошарком. – З малиновим желе мені сподобалося найдужче.

       Дівчина продовжувала точити ляси зі своїми подругами та обирати інші ласощі на святковий стіл. Коли підняла погляд вгору, чоловіка вже не було. Чомусь в голові майнуло, що вона знає його запах. Він пах морем і тими синіми квіточками, що оповили стіну під її вікнами та випромінювали солодкуватий запах. Тея обернулася, переконатись чи не сидить хтось поруч. Та на терасі вони буди самі.

***

      В офісі було прохолодно, Джером вже  приготував  холодну каву та подав її зі шматочком лимона. Говард покрутив огранену склянку та випив ледь не одним ковтком, напій зайшов як в суху землю. Чоловік звик до спеки і його ніколи не бентежили костюми при тридцяти плюсах. Проте після відвідування крамниця він не міг заспокоїтись, пульс підвищився, в голові паморочилось. Напевно сонце вдарило в голову, доки він чекав на авто. Чи може так діють спогади про творчість? Говард часто відвідує крамницю, навіщо він це робить і сам не розуміє. Запевню, щоб переконатись що все в порядку. Але пані Верона працює там ще за часів дідуся. Така добра, трохи огрядна жіночка, завжди пропонує взяти з собою кілька тюбиків свіжої фарби. Тільки вона йому вже не потрібна.

         Охолодившись кавою, він повернувся до справ. Нещодавно вони відкрили нову країну на мапі. Логісти підтвердили шлях доставлення, тому перші партії відправляться вже наступного тижня. А ще на Арабіс повернувся співвласник компанії, що не може не дратувати. Він має рівну частку в бізнесі та поки його не було, всі питання закривалися без його голосу. Хермес мав власний філіал на материку і займався дочірнім підприємством. Мав сталеву хватку і завдяки йому бізнес так піднявся на початку. Але це все відбувалося на материку, а тепер він тут.

– Пане, на наступному тижні зустріч з Кальнійцями. – в кабінеті непомітно з'явився рудоволосий. – А ще вас запросили на свято.

– Яке ще свято? – Говард опустив голову, продовжуючи читати звіти. – В мене нема настрою на святкування. Відправ відповідь, що я не зможу прибути.

– Пане, це день народження доньки Юлія Хермеса.

– Дідько, ну він і обрав час для знайомства. – підпис на папері вийшов занадто жирним.

– До речі про це. – Джером поправив окуляри на тонкій оправі, які весь час спускалися з гострого носа. – Пан Хермес вже чекає на вас в конференц-залі.

         Говарда охопила внлика хвиля злості, завертаючи з головою і затягуючи у пітьму. Це ж треба мати таку нахабність, припертись посеред робочого дня і піти гуляти по будівлі, ніби то його особиста власність.

           Опанувавши себе, чоловік встав, розправивши на собі костюм, рушив у бік ліфта. Конференц-зала знаходилась на кілька поверхів нижче, містила в собі великий темний стіл і двадцять стільців з боків і ще один попереду стола. Зайшовши туди, він помітив чоловіка. Спіймав себе на думці, що очікував побачити зовсім іншу картину. Він уявляв собі високого, міцного чоловіка з сивими та хмурими бровами, зі сталевим поглядом. Який сидітиме в його кріслі, попиваючи віскі з бару.

       Але коли помітив Хермеса, менше ніж середнього зросту, з маленьким черевцем і веселими очима, він навіть трохи розгубився. Чоловік сидів на сусідньому від його крісла та споглядав у вікно з посмішкою. Не зухвалою, а такою трохи по дитячому щасливою. І лише сиві брови зійшлися з очікуванням.

– Доброго дня, пане Хермес. – на його голос чоловік обернувся, миттю встав і потис руку. – єдине що збіглось в очікуваннях це міцне рукостискання.

– Доброго, Говарде. Ми вже знайомі, хоч ти може й не пам'ятаєш, тому давай будем звертатись на ім'я. – в його голосі було щось схоже на голос дідуся. – Юлій.