Епілог

Сонце яскраво сліпило очі, і я похмуро спостерігала за сином, який старанно виводив ключі підняття нежиті на тонкому папері. В Арона прокинувся мій дар, некромантія давалася йому легко, як і мені йому не потрібні були ключі, сама темрява йому допомагала. Але він повинен їх знати, і правильно застосовувати, якщо все дається легко, спіткнувшись, можна більше не піднятися.
  Йому цього року вже десять, навіть не віриться, час надто швидкоплинний. Погладила живіт, що округлився. На другу дитину ми зважилися тільки зараз, надто важкі були перші пологи, та й потім мене поглинуло навчання, поки свекруха та численні няньки доглядали маленького Арона, а я розривалася між сином і домашніми завданнями. Таким чином, п'ять років пролетіли як одна мить, і тільки колосальна підтримка чоловіка допомогла мені все витримати, не кинути, не зламатися.
  Тільки коли надійшла пропозиція від міністерства освіти очолити кафедру некромантії, Ар чинив опір. У ньому заговорили ревнощі, які дрімали всі п'ять років навчання, коли він стоїчно виносив усі мої практикуми з напарниками. Зараз же, коли в групі на двадцять чоловіків некромантів припадала лише одна дівчина, він сказав рішуче ні, надто багато чоловіків буде довкола. Я спокійно прийняла це рішення, і ось уже довгий час займалася тим, що складала програму навчання для стипендіатів. Зазвичай у них зовсім не було магічного досвіду, а кому як не мені знати, як це.
-Як ти себе почуваєш? - я трохи здригнулася, не почувши як підійшов чоловік.
   Ар сів поруч навпочіпки, гладячи мій об'ємний живіт, як-не-як дев'ятий місяць. Повітухи пророкують знову хлопчика, і я підозрюю, що в нього, як і у першого сина, буде мітка на спині, там же де і в мене.
-Все добре. - посміхнулася йому.
  Колись тут же, в цьому саду, я повторювала собі ці слова, мучившись страхом і болем, зараз я могла це повторити вже з упевненістю.
Кінець.