Глава 48

Архарій
  Я ледве стримував гнів, який рвалася назовні, та погрожував зруйнувати все навколо, не залишити від академії і каменю на камені, але знайти її. І вигляд Леона Харона, що спокійнісінько почитує стародавні пророцтва, тільки додав жару у палаючий вогонь, прокинулася жага вбивств.
 Одним рухом руки смів до біса всі сувої і книги, не дбаючи про їхню цілісність, зараз мені було начхати на купу паперу, що тліє біля ніг. Напівдемон підняв на мене погляд, не виявляючи страху, при цьому точно розуміючи, що мені достатньо одного помаху руки, щоб спопелити його.
-Що? - його надто спокійний голос виводив із себе.
-Акара. - прогарчав крізь стиснуті зуби. - Поклич її.
  Напівкровка насупився, після чого його брови здивовано піднялися вгору.
-Акара не відповідає на заклик.
  Чого й слід було чекати, вони вже розпочали обряд останнього жертвопринесення, що дозволило духу акамемії значно послабити повідець прив'язки до місця. Вирішили більше не чекати, мерзенне поріддя, ненавиджу відьом.
-Де Ерін?
  Слова давалися важко, я відчував як справжня бойова форма проситься назовні, але не міг дозволити божевіллю оволодіти собою.
-У лікарському корпусі.
-Ти впевнений?
  Леон задумливо потер підборіддя, погано що моє запитання змусило його замислитися.
-Півгодини тому був там. Щось трапилося?
Не ставши відповідати на поставлене питання, поставив наступне.
-До Еріна було приставлено охорону?
  Ректор цієї чортової академії знизав плечима:
-Не було необхідності, тільки-но іномирянка повернулася в академію йому стало краще, але вночі він знову знепритомнів, і до цього часу не прийшов до тями, наскільки мені відомо. Навіщо всі ці питання?
  Не вбивати, не можна вбивати, це не допоможе. Подумки вмовляв себе, хоча хотілося звернути шию цьому самозакоханому ідіоту.
-Вони почали раніше.
  Мертва білизна залила обличчя чоловіка, він чудово зрозумів про що я, і чудово усвідомлював масштаби майбутньої катастрофи.
-Коли?
-Півгодини тому викрали Кетрін за допомогою дзеркального порталу. Я більш ніж впевнений, що й Еріна в академії нема.
  Напівкровка впав назад у ректорське крісло.
-До чого такий поспіх?
-Ми недооцінили ворога, їх набагато більше, ніж передбачалося, і напевно вони якимось чином дізналися про наші плани. Я навіть припускаю яким саме. В цій академії занадто багато духів, і вони явно незадоволені своїм посмертям.
Леон скривився, чудово усвідомлюючи мою правоту, розвели тут мертв'ятник, не академія, а прохідний двір для невпокійних душ.
-Печатка?
-Ти хіба не відчуваєш? — спитав з ледь прикритим презирством, як можна не відчувати потужні потоки темряви? - Тріщить по швах.
  Леон відразу схопився.
-Я зроблю оголошення для адептів, їх потрібно терміново перевести в інший корпус, подалі від печаті, хоча це навряд чи допоможе, але шанс є. - говорив він різкими рубаними фразами, цього разу показуючи, що не дарма обіймає посаду ректора, і що все ж таки турбота про учнів на першому місці. - Ви повинні піти до підвалу, до зали з печаткою, я пришлю туди ж усіх викладачів, постараємося стримати пітьму, і не дати їй зруйнувати печатку.
  Заперечливо похитав головою, нарешті неймовірним зусиллям волі придушивши гнів, зараз потрібна твереза голова та холодний розрахунок.
-Темряву можна зупинити лише одним способом, не дати принести останню жертву. - я знав тільки один спосіб як знайти Кетрін, відьми добре приховали її сліди, і при цьому заглушають сигнал, що посилається шлюбним браслетом, і я ніяк не можу вловити його відлуння. - Мені потрібна цнотлива дівчина.
  Очі ректора розширились.
-Навіщо? Я не дозволю вбивати адептку.
-Мені без різниці хто це буде, аби цнотлива, якщо не вбивати, тоді краще трьох, мені необхідно напоїти артефакт кров'ю, в ідеалі кров'ю обраниці, але вона зараз далеко, тому будь-яка підійде.
  Я чудово розумів, що цим ритуалом я позбавлю Кетрін будь-якої, навіть найменшої надії на свободу, я зв'яжу наші життя разом, завершу шлюбний ритуал, який почав, одягнувши їй браслет на руку.
-Дівчата залишаться живими? - напівкровка сумнівався, але на це не було часу.
-Так. - пообіцяв, сам не до кінця впевнений чи це так.
  Кетрін
   Ця божевільна нарешті пішла, давши мені спокій, правда наостанок подивилася настільки багатообіцяюче, що стало не по собі. Раптовий, сильний біль пронизав руку від зап'ястя до ліктя, її ніби розпеченим залізом поливали, я бачила як і так червоне каміння, зараз немов засяяло, при цьому було відчуття, що краї браслета, які раптово стали гострими, вгризаються в шкіру, у спробі відгризти руку.
-Що за чортівня? - Простогнала в марній спробі здерти його з руки, це можливо вдалося б, відрубай я руку,по іншому ніяк, браслет вгризся в шкіру намертво.
-Та твою ж матір.- я не могла від болю всидіти на місці, і носилася по кімнаті немов вжалена, при цьому старанно баюкаючи руку, і вмовляючи прокляту залізяку перестати мене катувати.
  Не знаю що допомогло, мої умовляння, або старанне похитування, але біль припинилась так само різко, як почалася, рубіни зараз сяяли немов живі, наче насичені кров'ю.
-Кетрін.
  Знаймий голос змусив різко розвернутися до дверей, і забути про дивні метаморфози, що відбувалися з браслетом.
-Ерін. - ледве чутно прошепотіла, відступаючи подалі від нього, ближче до загратованого вікна, чудово розуміючи, що звідти точно не варто чекати на порятунок.
Хлопець виглядав погано, виснажений, болючий, втрачений вигляд. Його колись яскраві очі зараз потьмяніли, і ніби втратили жагу життя, красиве світле волосся було розпатлане. Але найбільше лякав погляд - гарячковий, хворий, який не обіцяє мені нічого доброго.
-Як ти? - все ж таки змогла запитати, пересиливши страх.
-Погано Кетрін. - він зробив ще крок у мій бік, змушуючи буквально втиснутись у стіну, відступати було більше нікуди. - Чому ти мене лишила? Чому пішла з ним? Чим він кращий за мене?