Глава 39

Я очікувала вловити в повітрі аромат їжі, як ніяк ми вже підходили до їдальні. Але поки що тільки ловила на собі дивний погляд чоловіка, який кочував по моєму тілу, як верблюд по пустелі, сподіваючись знайти живлюще джерело. Нарешті не витримавши пожираючого погляду, зупинилася.
-Може вже досить?
  Одна брова чловіка поповзла вгору.
-Не розумію про що ти. - відповів він з таким невинним виглядом, що можна було засумніватися у своїх відчуттях.
-Досить дивитися на мене так, ніби готовий зжерти. - варто було мені це сказати, як губи чоловіка розповзлися в кровожерливій посмішці, демонструючи ікла. - Якщо тебе так мучить голод, втамуй його нарешті, інакше у мене на тілі скоро підпали утворяться.
  Сказала, і відчула, як спалахнули щоки від усвідомлення двозначності фрази, і подумки проклинала мати цього недофамільяра з її чортовим гардеробом. Наскільки пам'ятаю в момент нашої зустрічі на мадам була цілком пристойна сукня, що ж для мене не знайшлося чого скромнішого?
  Нашу розмову довелося перервати, оскільки Гшар власною персоною, і все ще в шкарпетках, відчинив перед нами двері.
-О, любий, а ми вас вже зачекалися. - знайомий голос змусив скривитися як мене, так і Ара.
  Я глянула у бік великого вікна, і помітила що дама там не одна, а в компанії високого, та що вже гріха таїти, просто величезного чоловіка з похмурим виразом обличчя і стиснутими губами. Погляд червоних очей здавалося пропалював наскрізь. Родинний зв'язок з Аром явно простежувався, ті ж риси обличчя, правда у чоловіка вони були набагато грубішими, та й більшу частину краси Ар все ж взяв від матері, але сумнівів у тому хто переді мною не залишалося, батько завітав.
-Мила, дозволь представити мого чоловіка - Аргімарій Хашир зайли Аргерос, ну для тебе просто тато.
  Мене нагородили таким поглядом, що захотілося провалитися крізь землю. У ньому здавалося відображався просто всесвітній подив, як я можу називати батьком цього Аргімарія Хашира аж цілого зайлу Аргерос.
-Гшар, накажи подавати гаряче.
  Поки подружжя розташовувалося за столом, мені вдалося нарешті видихнути. Я постаралася непомітно потягнути Ара якнайдалі, на інший кінець довгого столу, але була зупинена гучним.
-Куди ж ви? Розташовуйте ближче.
  Боже, він говорить, я вже думала скеля німа і непорушна, коліна затремтіли, але глузливий погляд Ара став останньою краплею в чаші мого воістину ангельського терпіння. Різко розправила плечі, і випустивши руку чоловіка, карбованим кроком пішла у зворотний бік, хочуть поспілкуватися ближче, отже так тому і бути.
-І як звати цю чарівну дівчину? - спитав господар будинку, варто було мені влаштуватися праворуч від нього.
-Катерина Воронович. - холодно відповіла я, не давши Ару можливості випередити мене.
-Яке вкрай екзотичне ім'я.
-Те ж саме можу сказати і про ваше. - з милою посмішкою повернула цей вкрай сумнівний комплімент.
Чоловік хмикнув, подивився на Ара, і коротко сказав:
-Дуже добре.
  Що було добре я поки не розуміла, але деякі здогадки мала. Мене зараз вкрай нахабно оцінювали.
-Я ж казала тобі, любий. - прошепотіла жінка. - Дівчинка просто краса, тому тягнути не можна.
-Думаєш втече? - нікого власне не побоюючись, і не соромлячись моєї присутності, спитав у неї Аргімарій.
-Впевнена. - з милою упосмішкою відповіла та йому.
-Що ж. - важке зітхання, і на мене уважно подивилися одразу дві пари очей. - Отже весілля через три дні, раніше на жаль ніяк, ще владику повідомити треба. Не щодня племінник одружується.
  Я мало не поперхнулася, і не важливо, що поки що нічим.
-Що ви несете? - не стримала питання, наповненого обуренням та праведним гнівом.
  Мене зміряли ще одним уважним поглядом, після чого сказали невтішне:
-Через два дні, владиці представиш вже дружину.
  Я подивилася на Ара, який спокійно відкинувся на стільці, і не поспішав переривати цей фарс, але помітивши мій палаючий погляд все ж таки втрутився.
-Через два дні ніяк, у нас справи на поверхні.
  Аріелла відразу злетіла.
-Знову на поверхню? Знову підеш і поминай як звали, і наречена втече. - після недовгих роздумів додала. - Сам можеш іти, а вона лишиться тут, під нашим наглядом.
Ар трохи скривився.
-Кетрін піде зі мною, це не обговорюється.
Батько з кам'яним виглядом запропонував.
-Тоді весілля завтра на світанку? Храм за ніч підготують.
  І ось коли в мене залишилося лише одне бажання, просто прибити їх усіх, двері знову відчинилися являючи нашому погляду все того ж самотнього Гшара, який котив перед собою візок. Він з найпомпезнішим виглядом поставив перед нами тарілку з м'ясною нарізкою, хоча в цьому конкретному випадку швидше нарубкою, і відійшовши на кілька кроків, застиг у напруженій позі.
-Це що? - Аріелла грізно звела брови, голос не віщував нічого доброго.
-Це вечеря, мамо. - замість Гшара відповів Ар, і я помітила сповнений подяки погляд біса. - Ти ж звільнила всіх слуг.
  Жінка блимнула очима.
-Коли? - потім явно щось згадавши, але при цьому ні краплі не засоромившись, перша взяла величезний шмат холодного м'яса. - Згадала, вони зовсім розлінилися, бруд довкола. Ми з милою Кетрін цим займемося насамперед. Так, люба?
  Я машинально кивнула, а думками була вже далеко звідси, у бібліотеці, мені терміново треба до бібліотеки, бажано до місцевої.