Глава 31

-Послухай, дорогоцінна моя. - мої зуби виразно рипнули в тиші кімнати, але Ар вдав, що зовсім нічого не почув. - Ти нікуди не підеш, якщо навіть в академії, в якій охоронних заклинань більше ніж бліх на бродячому собаці небезпечно, що говорити про сумнівний студентський полігон, тим більше, який знаходиться в лісі з нежиттю.
-По-перше, я не твоя дороцінна. - бачачи як брова чоловіка поповзла вгору, поспішила додати. - А по-друге, нежить підкорена, тож мені нічого не загрожує.
  Гарні губи чоловіка розповзлись в посмішці.
-Моя дорогоцінна простота. - бачачи як мій рот причинився, аби випалити чергове заперечення, додав. - Дорогоцінна і не сперечайся, артефакт який прикрашає твою ручку безцінний. Так ось, мила. - він якимось загадковим чином опинився за моєю спиною, важкі руки лягли мені на плечі. - Що завадить якомусь лиходієві запустити туди неконтрольовану нежить, якщо навіть стіни академії не заважають підступним вбивствам адептів, хай навіть за її межами. І взагалі, я вперше чую про таке покарання першокурсникам.
  Пересмикнула плечима, скидаючи руки чоловіка, його нігті почали дряпати шкіру, порадити йому сходити на манікюр, хоча навряд чи якась пилка візьме ці пазури, хіба що болгарка на допомогу. Але в чомусь він має рацію, можливо я комусь заважаю, можливо несвідомо, або просто своєю появою сплутала деякі плани. Висновок напрошувався сам собою.
-Можливо вся справа в аномальній прихильності Еріна до мене? Адже не можна закохатися на перший погляд.
  Розвернулась до Ара і в очікуванні подивилася  в його очі, які зараз за кольором більше нагадували темне червоне вино. Він зміряв моє обличчя задумливим поглядом, після чого простяг:
-Точно неможливо.
  Стало навіть образливо, це він натякає, що я не здатна закохати в себе когось просто так?
-Ах ти ... - прошипіла, але так і не змогла придумати з ким або чим можна порівняти цього гада.
  Ар відступив на крок, при цьому сховавши руки за спиною, наче боявся торкнутися мене.
-Не приймай на свій рахунок. - його погляд зупинився на моїх губах, я помітила як смикнувся кадик чоловіка. - До тебе просто треба звикнути.
-Ось як, тобто з сотого погляду під пиво все ж таки зійду. - зло простягла, і зробила крок у його бік.
-З сотого не факт, а ось на другій сотні можна і зупинитися.
  Він не встиг ретируватися, коли я до нього підлетіла, і все ж таки рвонула ремінь на штанах, злісно, бо давно по моїй самооцінці так не вдаряли як цей гад. Ар же у свою чергу притримав мене, бо штани з нього не злетіли, а от я цілком могла впасти йому прямо під ноги.
-Що ти робиш?
  Голос у нього став дивним, з такою собі сексуальною хрипотою, від якої мурашки по тілу табуном ходять, особливо якщо цим голосом говорять тихо і просто у вухо.
-Штани. - раптом зрозуміла що з моїм голосом теж щось не так, і прокашлявшись почала заново. - Сказала ж, що штани мені потрібні.
Ар задумливо дивився на мене, тим часом його руки плавно перетекли мені на талію, мабуть для більш надійної фіксації, так як мої ноги теж щось почали відмовляти, а коліна злегка тремтіти, немов після важкого тренування в спортзалі.
-Добре, ти можеш іти на цей практикум. - я бачила як його очі кровожерно спалахнули, і чому мені здається, що він мені щось не домовляє. - Але лише за однієї умови.
-Якої? - я раптово подурнішала до стану равлика, відчуваючи як важка чоловіча рука легко погладжує спину.
-Ти не повинна відходити далеко від основної групи, за жодних обставин.
-Ти щось від мене приховуєш? - запитала підозріло.
  Ар посміхнувся. Я вперше бачила таку посмішку, трохи хитру, насмішкувату і ніжну?
-Можливо. - ухильно промовив він і відсунувся, а я не знаю що зі мною трапилося, тому що моє тіло несвідомо подалося вперед, незадоволене втратою такої зручної опори.
  Вчасно схаменулась, але не тому що прийшла до тями, а тому, що вперше побачила магію, яку мені продемонстрував древній. На його долоні спалахнуло синє полум'я, захоплюючи всю руку, він прикрив очі, наче замислився над чимось, і за мить я змогла розрізнити в полум'ї темний силует. Після того як вогонь схлинув, я зрозуміла що це було. Ар тримав у руках костюм – штани, сорочка, жакет та теплий плащ.
-Не впевнений з розміром, навіть у юнацькі роки я був більший ніж ти, але все ж таки це краще ніж сукня.
  Зачаровано простягла руку і схопила речі, начисто забувши про те, що ще недавно мліла в руках чоловіка.
-Ти просто диво, Ар.
  Він знову посміхнувся зовсім незрозумілою для мене посмішкою.
-Не забувай про це, коли настане час.
  У той момент я не звернула уваги на його слова, швидко віддаляючись у ванну кімнату щоб переодягнутися.
  Вже за чверть години я стояла у загальній портальній залі, яку заповнили адепти другого курсу. Вони спантеличено косилися в мій бік, але запитань ніхто не ставив. Помітила, як дівчата із заздрістю косяться на мої штани, заправлені у високі чоботи. Прекрасно їх розумію, бігати від нежиті по лісу у сукні дуже сумнівне задоволення.
-Вітаю.
  Знайомий голос змусив здригнутися. Ось його я взагалі не очікувала зустріти.
-Що ти тут робиш?
  Ерін, як завжди чарівний і незворушний став поруч, і якщо до цього можливо і були охочі підійти до мене, зараз їх не залишилося, він усіх налякав своїм похмурим виглядом.
-Я ж твоя нянька, не забула?
  Здивовано скинула брови.

-І тобі потрібно бути навіть на практикумі?
-Особливо на практикумі, навіть якщо це покарання.
  Нашу розмову перервав різкий, хрипкий голос:
-Добрий вечір, адепти. Радий, що всі в доброму здоров'ї. - мене зміряли глузливим поглядом. -Техніку безпеки сподіваюся всі пам'ятають?
  Усі дружно загомоніли погоджуючись. Моє незнання мабуть у рахунок не бралося.
-Дуже добре. - чоловік у чорній мантії потер руки. - Через портал як завжди проходимо по одному. Карсісе, ти перший.
  Вперед вийшов худорлявий, високий хлопець, і дочекавшись коли портал налаштують, сміливо ступив у примарне марево.