Глава 28

 Варто було ввійти в їдальню, як я одразу ж почала сумніватися, чи полізе мені шматок у горло, з усіх боків мене пропалювали погляди, від яких у цьому величезному залі не було куди втекти. Така пильна увага до моєї скромної персони дещо бентежила, і це слабо сказано. Відверта ворожість дівчат вражала, складалося враження, що Ерин єдиний півень у цьому темному курнику. Вже вирішила розвернутися і піти голодною, але з гордо піднятою головою. Нехай мені Ар тягає булки, він же десь їх брав, як почула дзвінкий знайомий голос:
  -Кетрін.
  Дара помахала рукою привертаючи мою увагу, вона розташувалася за одним з дальніх столів, компанію їй складали ще пара дівчат.
Намагаючись ні на кого не звертати уваги, швидко наповнила тацю  їжею, і пішла до однокурсниці.
-Привіт. - постаралася посміхнутися, але напевно моя посмішка більше нагадувала кровожерливий вишкір, тому що дівчата трохи відхитнулися, а в мені кипіло таке невластиве мені бажання вбивати.
-Привіт. - радісно вигукнула Дара. - А я вже думала ти на сніданку не з'вишся. - і передбачаючи моє запитання, продовжила. - Ну після того, як Ерін потягнув тебе в таємне місце. - змовницьки понизивши голос закінчила дівчина.
  Очевидно, не таким вже й таємним було місце, якщо про нього певно всі знали.
-Ти б бачила як позеленіла Амалія коли вас побачила, стрімголов помчала на виручку.
-За що я їй безмежно вдячна. - видихнула сідаючи на вільне місце, повернулася до незнайомих дівчат. - Кетрін. - представилась, оскільки вони не поспішали знайомитися, окидаючи оцінюючим поглядом.
-Ашара. - промовила темненька, яка розташувалася ближче до мене, її темні агатові очі злегка мерехтіли в приглушеному світлі їдальні. -Цілителька.
  Я б більше повірила, якби вона сказала що відьма, було в ній щось таке, чаклунське.
-Літа. - у свою чергу представилася повна протилежність своєї подруги, світла і промениста, наче повітряна. - Теж цілителька.
  Насторожений погляд блакитних очей зупинився на мені.
-Приємно познайомитися. - посміхнулася одними куточками губ.
  Вирішила що раз зі знайомством покінчено, можна приступити до їжі. Жадібно накинулася на тушковане м'ясо невідомо кого, з чимось що нагадувало молодий зелений горошок. Їла рівно до того моменту, поки над нашим столом не нависла похмура тінь світлого на всю голову Еріна.
-Ми не закінчили. - просвердлюючи своїм синім поглядом виключно мене, прошипів світлий.
  Ретельно прожувавши, бо боялася ненароком подавитись під цим поглядом, нарешті відповіла.
-Нам нема про що розмовляти. - сказала якомога спокійніше, а спокій мені зараз давалося насилу.
-Кетрін. - навіть не підозрювала що світлі можуть так гарчати, чомусь я їх собі уявляла іншими, більше схожими на ельфів з фентезійних фільмів - незворушні, холодні та прісні, а тут якийсь неправильний світлий виходить, в душі якого напевно, темні танцюють джигу.
-Ерін. - З мученицьким зітханням простягла я. – Дай мені нормально поїсти.
  Він трохи подався вперед.
-Тільки після того, як поговоримо.
  Егоїзм в дії, як і миттєва карма. Вся справа в тому, що коли світлий потягнув мене до себе, рукав сукні злегка задерся, і він схопився якраз за холодний метал браслета. Ну це для мене він таким був, а для нього як виявилося гарячіше розпеченої сковорідки. Різко відсмикнувши руку, Ерін зашипів, оглядаючи пошкоджену долоню, яку зараз прикрашав кручений візерунок опіку
-Якого біса?
  Його розлютований погляд перекинувся до моєї руки, і обличчя світлого скам'яніло.
-То це правда?
  Не чекаючи моєї відповіді, або хоч якоїсь реакції, карбованим кроком пішов геть, міцно стискаючи кулаки, незважаючи на опік. Тихо видихнула, зовсім не розуміючи що тільки-но сталося, і натрапила на зацікавлені погляди дівчат.
-Коли тільки встигла? - Видихнула Дара, як мені здалося з нотками заздрості, правда поки що не розібралася до чого саме. - Я впевнена, що ще вчора браслета не було.
  Її подруги з палаючими очима розглядали мою прикрасу.
-Який незвичайний, і вже точно не простий. Такі можуть бути лише у знаті. Зізнавайся, хто він?
  Накинулися вони на мене, з жадібним, практично кровожерним інтересом.
-Треба ж, не встигла перевестися, як заможним нареченим обзавелася. - знову зітхнула Дара. - Поділися секретом.
-Та з чого ви це узяли. - відсунула убік тацю з залишками їжі. – Просто подарунок друга.
-Ну-ну. - якось зло посміхнулася ще нещодавно доброзичлива однокурсниця. - Заручні браслети друзі не дарують.
  У мене пропав дар мови, і разом з тим у грудях розгорялося непереборне бажання поговорити з деякими пернатими, а може навіть це пір'я повищипувати.
  Але як це не сумно, моєму бажанню не судилося збутися, тому що громоподібний голос прогудів на всю їдальню.
-Адептка Харон, негайно з'явитися до навчальної частини.
  Мій зад здавалося приріс до лави, піднімалася я з зусиллям, тож встигла помітити зловтішну усмішку, яка скривила губи однокурсниці. Дівчина виявилася заздрісною змією, знайомство з нею я вже точно продовжувати не буду.
  Навчальну частину знайшла досить швидко, щоправда не без сторонньої допомоги. Там на мене чекав міні консиліум із двох похмурих викладачів, уже знайомого орка, і зовсім незнайомого довготелесого і худорлявого чоловіка, з носом що нагадував дзьоб.
-Поганий початок навчання, адептка Харон. - похмуро видав довготелесий, варто було мені постати перед їх ясні очі.
  Я опустила погляд долу, бо почала розуміти чому я тут.
-Ви вчора мали нахабство самовільно залишити заняття, причому голосно і зі скандалом, до того ж  не з'явилися на відпрацювання.
  Пригадала що орк кричав мені навздогін про відпрацювання на кухні, на додаток до додаткових занять у вихідні. Схилила голову ще нижче, тим самим висловлюючи щире каяття.
-Як куратор вашої групи, я не можу залишити цей інцидент поза увагою. Тому в покарання ви поїдете разом з другим курсом на практикум, сьогодні після занять. Збір у загальній портальній залі, раджу не запізнюватися. - похмуро припечатав як виявилося куратор. - І ще на вас чекає відпрацювання в їдальні до кінця тижня, починаючи з завтрашнього дня. Повертайтеся на заняття, сподіваюся, подібного більше не повториться.