Глава 23

-Не потрібно приймати необдуманих рішень, про які потім доведеться пошкодувати.

Я стояла затуляючи собою дверний отвір, а з того боку все ще наполегливо стукав світлий майже небіжчик. Просто мій дивний на всю голову фамільяр, раптом вирішив розібратися з ним, причому своїм, напевно, далеким від гуманності способом.

-Відійди. - прошипів Ар, сяючи очима, але при цьому не роблячи спроб відсунути мене силою.

-Не відійду, це до мене прийшли. - уперлася руками в чоловічі груди, попутно відзначаючи наскільки вони тверді. - Здається, у тебе стрес від різкої зміни форми. - зрозуміла, що мої слова роблять тільки гірше, але зупинитися вже не могла. - Та й вік, напевно, бере своє, скільки там ворони живуть?

-Кетрін. - натурально прогарчав чоловік, не витримавши обхопив мене за талію, і просто пересунув. - Не треба сперечатися зі мною, ти все одно програєш.

І ось як мені потім пояснювати, що в моїй кімнаті робить сторонній чоловік, якщо звичайно буде кому пояснювати. Ар рішуче відчинив двері, я прямо відчула напруження, що скупчилося в повітрі.

-Ти хто? - поставив цілком резонне запитання Ерін.

Я хотіла вийти, що б якось пояснити присутність незрозуміло кого у своїй кімнаті, хоча ще мало уявляла як це зробити, але Ар однією рукою владно притиснув мене до стіни, примудрившись при цьому закрити мені рота долонею. Була спокуса його вкусити, але довелося стриматися, бо не знала як він на це відреагує, і, якщо чесно, я його трохи побоювалася.

-Це я повинен спитати у вас хто ви? І чому так наполегливо стукаєте в ці двері? — холодний, спокійний тон навряд чи когось обдурив би.

-Де Кетрін? -Ерін виявився твердолобим, раз вирішив йти напролом.

-Це не ваша справа.

-Якщо ви зараз не відповісте де знаходиться адептка академії, і чому в її кімнаті знаходиться сторонній, я буду змушений доповісти про все ректору.

Серце на мить завмерло, чому мене останнім часом переслідують суцільні неприємності? Бракувало тут ще й ректора.

-Я наречений Кетрін Харон, у статуті академії прописано, що як її наречений я маю повне право на відвідування своєї нареченої, при цьому терміни не обговорюються. І я вам уже одного разу казав, що не варто зазіхати на чуже.

Ар більше міг не закривати мені рота, я і так дар мови втратила від нахабства деяких. Очевидно, не тільки в мене, бо в коридорі панувала цілковита тиша, правда ненадовго.

-Я не повірю, поки не почую це особисто від Кетрін.

Мій не зовсім фамільяр перевів на мене погляд, у якому можно було прочитати погрозу.

-Люба, юнак хоче почути підтвердження від тебе. - і вираз обличчя такий, що відразу зрозуміло, говорити зайвого не варто, та й взагалі краще помовчати.

-Угу. - тільки й змогла промикати, бо Ар не поспішав забирати долоню з мого рота.

-Чому вона не виходить? - у голосі Еріна прозирала недовіра.

Гарно окреслені губи червоноокого розтяглися в хижій посмішці.

-Моя наречена злегка не одягнена. - мій вигук обурення поглинула все та ж долоня. - І ще, не варто залишати синці на тілі чужої жінки.

Не бажаючи слухати відповіді, Ар просто зачинив двері перед носом у хлопця, і нарешті відпустив мене.

-Ти що йому наплів? - спитала, ледь не хапаючись за голову. Я тільки почала зближуватися зі світлим, і ось це зближення померло в тяжкий муках.

-Світлому не місце поряд з тобою. - глибокодумно промовив цей як виявилося не зовсім розумний, і спокійно пройшов назад у кімнату, знову взявши в руки чашку, з такою витонченістю, що будь-яка леді померла від заздрості.

-Ти забув на яких умовах я сюди потрапила? - на холодному гарному обличчі не позначилося жодної емоції, суцільний спокій та самовпевненість. - Мені за ним слідкувати треба було, розумієш? Слідкувати. І як ти пропонуєш це робити тепер? Після всього, що ти наговорив.

-Тобі треба стежити не за ним, можеш так і сказати ректорові. Хлопчик не має відношення до пробудження.