Глава 20

Я мимоволі розглядала Еріна. Він плавною, злегка лінивою ходою йшов уперед, зовсім не звертаючи уваги на оточуючих, здавалося йому немає жодного діла що про нього думають, йому важлива тільки власна думка. Швидше за все він із того типу чоловіків, у яких лише дві думки – їхня власна, і неправильна.

А ось мені здавалося, що в мене вже лопатки сверблять від пильних, трохи заздрісних поглядів. Весь час тягнуло то спідницю обсмикнути, то волосся пригладити, я не дуже люблю таку  увагу до власної персони. В результаті дорога до їдальні здалася мені непристойно довгою, я встигла за цей час покусати губи, висмикнути сукню, і подумки проклясти всіх хто весь цей час вирічався. Як виявилося, місцеві жителі про мене чули. Я краєм вуха вловлювала злий шепіт:

-Новенька.

-Вже встигла познайомитися з Еріном.

-Кажуть вона живе у чоловічому гуртожитку.

І чийсь важке, трохи заздрісне зітхання, яке ледь не змусило мене розсміятися.

-Щасливиця.

Так, щасливіше нікуди.

Коли ми практично дісталися до жаданого шведського столу, і мій шлунок уже був готовий зрадіти, нам дорогу перегородив високий рудоволосий хлопець, з надмірно нахабною усмішкою.

-Ерін! Ти мені заборгував. - і погляд на мене такий виразний.

-Не зараз, Алан.

Відсунувши убік хлопчика немаленького зросту, потягнув мене до омріяної їжі. Слина наповнила рота, варто було побачити і відбивні, і тефтельки, і кілька салатиків, тортики та купу всього різноманітного та апетитного.

- Еріне, так не піде! - перед нами знову виріс рудий і наполегливий Алан. - Ти сам сказав, що можу вимагати борг, коли хочу, і кого хочу. - протягнув він з натяком.

Подивилася на завмерлого у гнівному збентеженні Еріна, тобто цей гарненький хлопець ще й сутенером підробляє? Мені стало гидко, вирвавши руку з його захвату гидливо витерла її об спідницю. Мій жест не залишився непоміченим, і його свята світлість гнівно роздув ніздрі.

-Йди звіздси. - прошипіла, просто він якраз загороджував мені подальший прохід, стояв між мною та їжею, і якщо приємному знайомому я могла це пробачити, то неприємному типу без совісті, ні.

Він відійшов, не зводячи з мене своїх синіх, наче темне грозове небо очей. Після чого кинувши рудому Алану:

-За мною. - широким розгонистим кроком покинув їдальню.

Зрозуміла, що навряд чи мені знову вдасться поїсти, після гучного крику однієї з дівчат, яка стояла найближче до виходу.

-Ерін і Алан б'ються.

Перед тим, як мене винесла невблаганна хвиля студентів, яка прагнула видовищ, я встигла схопити пиріжок, і зараз меланхолійно відщипувала по шматочку, згадуючи про недоступний для мене  гастрономічний достаток. Я опинилася в гущі натовпу, без шансу вибратися. Я вже спробувала, і підсумок був сумний, як і те, що ворон-зрадник залишив мене як тільки запахло смаженим, напевно побоявся гад, що його роздавлять і поспішив полетіти, якщо вже на те пішло, міг би і мене з собою прихопити.

Я мало що бачила, можна сказати практично нічого, зросту я була невисокого, а поряд з істотами цього світу зрозуміла, що мій нормальний по земним міркам зріст, тут виявилося трохи нижче середнього.

Оглушливий тріск почули всі, і всі дружно відволіклися від сцени бою і подивилися в бік адміністративного корпусу, де в одному з вікон виднілася фігура демона, а ще не вистачало частини стіни, такої гарної частини, вона вилетіла разом з вікном. Всі злякано завмерли, і тільки бійці роздратовано скривилися, їм явно подобалося валяти один одного в мішанині з бруду та снігу.

-Адепт Ерін, адепт Алан, до мене, зараз же.

Ревів ректор цієї академії, кликаючи до себе студентів немов вірних псів, і ті піднявши голови, і на ходу латаючи свою змучену форму, вирушили до нього чи то на зустріч, чи то на страту.

Вкотре простір прорізав гучний звук гонгу, всі почали швидко розходитися. Стало зрозуміло, що це своєрідний дзвінок на заняття. Поруч зі мною прилаштувалася симпатична пухка рудоволоса дівчина, її обличчя було посипане ластовинням.

-Ти це бачила? - смикнула вона мене за рукав, поки я вдивлялася в небеса, і розглядала найближчі гілки на наявність ворона, який ніби крізь землю провалився. - Це було жахливо, а тепер їх ще й ректор покарає. Мене до речі Дара звати.

Ще раз окинула її поглядом, їй напрочуд підходило це ім'я.

-Я теж на першому курсі, на факультеті некромантії. - Поділилася вона зі мною, практично повністю заволодівши моєю увагою. Не в'язався її такий зворушливий образ із брудом некромантії. - Як ти думаєш, сильно їм влетить?

Знизала плечима, мені було абсолютно байдуже, це через їхні розбірки я залишилася без сніданку.

-Ти ж Кетрін?

-Звідки ти знаєш?

Ми йшли хитросплетіннями коридорів, у першій графі сьогоднішнього розкладу значилося цілительство, що було дуже несподівано. Просто цілительство і некромантія два абсолютно протилежні поняття, начебто це експериментальні заняття. Щоб перед тим як перетворити бідолаху в піднятого, некроманти переконалися, що йому вже нічим не допоможеш, мабуть сумні прецеденти були.

-Так уже всі знають, ти тепер місцева знаменитість. Усі тільки й гадають, ти або позашлюбна дочка одного з членів урядового кола, або таємна коханка ректора.

Мене трохи пересмикнуло від цих абсурдних припущень. Від необхідності відповідати мене позбавив вкрадливий холодний голос:
-Адептки, такими темпами ви запізнитеся на заняття.